Класицизм (від лат. classicus – зразковий) – художній напрям (течія) у мистецтві та літературі XVII – початку XIX ст., для якого характерними є громадянська тематика, суворе дотримання певних творчих норм і правил.
Причина виникнення класицизму – укріплення монархізму в державі.
Епоха класицизму породила великих драматургів, якими були трагіки Корнель і Расін, комедіограф Мольєр.
Основні риси класицизму
1) Зображення героїв позитивних (зразок для наслідування) або негативних (моральний урок читачам).
2) Дотримання в драматургії правила трьох єдностей: єдність дії (чітка композиція), єдність часу (один день), єдність місця (в одному місці).
3) Підкреслення в образах героїв однієї риси характеру (честь, обов’язок, хоробрість, лицемірство, жадібність тощо).
4) Конфлікт пристрасті (серця) і обов’язку (розуму) – розум перемагає.
5) Літературні жанри поділялись на “високі” (ода, трагедія, епопея, героїчна поема; величава, урочиста мова), “середні” (наукові твори, елегії, сатири; загальновживана мова), “низькі” (комедія, пісні, листи в прозі, епіграми; розмовний стиль).
Представники класицизму
Практиками класицизму були насамперед французькі письменники: поет Франсуа де Малерб, драматурги П’єр Корнель, Жан Расін, Жан-Батист Мольєр, романістка М. де Лафайєт, письменники-афористи Франсуа де Ларошфуко, Ж. де Лабрюйєр, байкар Жан Лафонтен, пізніше – просвітителі Вольтер, Жан-Жак Руссо та інші.
Поняття класицизму в музиці стійко асоціюється з творчістю Гайдна, Моцарта і Бетховена, що визначили напрямок подальшого розвитку музичної композиції.
Предстаники класицизму в українській літературі
Деякі тенденції класицизму знайшли свій вияв у трагікомедії “Володимир” Феофана Прокоповича, поезії Івана Некрашевича, шкільних “піїтиках” XVIII ст., поемі “Енеїда” Івана Котляревського, травестійній оді “Пісні Гараська” Петра Гулака-Артемовського, оповіданнях Григорія Квітки-Основ’яненка та ін.
Шедевром українського класицизму стає героїко-комічна поема Івана Котляревського “Енеїда” – твір бурлескний і травестійний. Поширюється також травестійна ода (І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський) і байка (П. Білецький-Носенко, П. Писаревський, С. Рудиковський). “Низькі” класицистичні жанри превалюють і в драматургії (“Москаль-чарівник” та “Наталка Полтавка” І. Котляревського, “Сватання на Гончарівці” та “Шельменко-денщик” Г. Квітки-Основ’яненка), а в доробку Г. Квітки-Основ’яненка розвивається нетипова для літератури класицизму проза. З “високих” жанрів на зламі XVIII–XIX століть була поширена ода (І. Фальковський, І. Максимович, І. Шатович), яка створювалася з приводу урочистих дат або візитів світських і церковних можновладців.