Терміни і поняття
Українські землі наприкінці 17 – у першій половині 18 ст
Азовські походи – походи моск. військ і флоту й укр. козаків на Азов і пониззя Дніпра 1695-1696 під час московсько-турецької війни 1686-1699. Перший похід був невдалий. У другому поході на Азов брати участь моск. сили під командуванням А. Шеїна і укр. корпус на чолі з чернігівським полковником Яковом Лизогубом. Друга частина моск. військ і укр. армія діяла у пониззі Дніпра. 19(29).07.1696 гарнізон фортеці Азов капітулював. Вирішальну роль в облозі та здобутті Азова відіграли укр. козаки.
Бароко (від іт. “вигадливий, примхливий”) – мистецький стиль (кінець ХУІ-ХУІІІ ст.), характерні риси – підкреслена урочистість, декоративна пишність, динамічність композиції, мальовничість, грандіозність, ефектність, пишні химерні фасади, багато статуй і рельєфів.
Виборні козаки – одна з категорій козацтва, що з’явилася згідно з указом Правління гетьманського уряду 1735, до складу якої входили повноправні козаки, записані до полкових і сотенних компутів (реєстрів). Причиною було прагнення рос. влади зменшити кількість козаків, які користувалися привілеями. У результаті їх нараховувалося лише 30 тис. осіб (згідно з “Березневими статтями” 1654 – 60 тис.). Частина козаків була переведена в категорію підпомічників. В. к. були зобов’язані виконувати лише військ, повинність, з’являючись на службу кінно, з повним власним спорядженням і зброєю. Проіснували як окремий стан до 1783, надалі залишилися особисто вільними людьми. На Слобожанщині протягом 1732-1737 кількість козаків, включених до компутів (реєстрів) теж було скорочено – до 4200 козаків з п’яти полків. За своїм становищем вони були близькими до в. к., пріснували до 1765.
Козацьке бароко – термін, яким послуговуються дослідники, для архітектурних споруд, що постати в Гетьманщині та на Слобідській Україні у другій половині XVII – XVIII ст.
Козацькі літописи – найвидатніше явище іст. л-ри першої половини XVIII ст. називаються так, оскільки творилися в козацькому середовищі й оповідали про події козацької історії. До них належать “Літопис Самовидця”, літопис Г. Граб’янки, літопис С. Велична, які за своєю формою відрізняються від попереднього літописання і можуть вважатися окремою групою іст. творів.
Коломацька рада – козацька рада, що відбувалася 25.07. 1687 р. над р. Коломаком (ліва притока Ворскли). На ній було позбавлено гетьманської булави І. Самойловича і новим гетьманом обрано І. Мазепу. На раді було укладено Коломацькі статті.
Коломацькі петиції (Коломацькі чолобитні) – два звернення козацької старшини до імператора Петра 1, складені влітку 1723 у військ, таборі над р. Коломак. У них була спроба добитися ліквідації Малоросійської колегії та дозволу обрати нового гетьмана. У відповідь на це рос. влада ув’язнила багатьох козацьких старшин на чолі з наказним гетьманом П. Полуботком.
Коломацькі статті – міждержавний договір, укладений 25.07.1687 на р. Коломаку (притока Ворскли, тепер Харківська обл.) між новообраним гетьманом І. Мазепою та козацькою старшиною, з одною боку, і моск. владою, з ін. Основою договору були Глухівські статті 1669, до яких було додано кілька нових пунктів. Статті підтверджували козацькі права та привілеї, зберігали 30-тис. реєстрове військо і компанійські полки. Нові етапі обмежували права козацтва. Гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина – скидати гетьмана. Козацька старшина зобов’язувалась наглядати і доносити на гетьмана царському Урядові. Обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військ. землями. Гетьман зобовязувався направляти козацьке військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною. У гетьманській столиці Батурині розміщувався полк моск. стрільців. К. с. стали черговим кроком на шляху дальшого обмеження держ. прав України.
Конституція (від лат. “упорядкуіишня. установлення, складання”) осн. закон про держ. устрій і взаємовідносини громадян і держави.
Конституція П. Орлика (Бендереька конституція; Пакти та Конституція прав і вольностей Війська Запорізького) – перша європейська і світ. конституція у сучасному розумінні, складена 5( 16).04.1710 при обранні гетьманом України П. Орлика. В основі лежала угода між гетьманом, козацькою старшиною і запорожцями. У написанні брали участь П. Орлик, А. Войнаровський, Г. Герцик, К. Гордієнко. Документ складався з преамбули і 16 статей. У преамбулі наводилася довідка з історії України, обгрунтовувалося право України на незалежне існування. Перед новообраним гетьманом П. Орликом ставилося завдання вибороти самостійність України при підтримці Швеції. В оеп. тексті к. О. проголошувалися принципи побудови Укр. держави. Православ’я проголошувалося держ. релігією. Кордом передбачався той, що встановлювався Зборівським договором 1649. Окремі статті стосувалися володінь Війська Запорізького і необхідність зруйнувати моск. фортеці на Запоріжжі. Усі найважливіші справи мали вирішуватися гетьманом спільно з ген. старшиною. Передбачалося тричі на рік у гетьманській резиденції збирати Ген. військ. раду. Гетьман повинен був здійснювати загальний нагляд за діяльністю адмін. органів, затверджувати вибір вищих урядовців і полковників, не допускати зловживань козацької старшини, звільняти від податків козацьких вдів і сиріт. Текст к. О. був складений лат. і руською (укр.) мовою. Документ мав закласти основи республіканського правління в Україні, фактично проголосивши Україну незалежною дем. республікою.
Кримські походи – спільні воєнні походи укр. і моск. війська проти Кримського ханства 1687 і 1689, а також 1736-1738. Перший похід почався у травні 1687, у складі моск. армії В. Голицина та укр. військ І. Самойловича нараховувалося понад 100 тис. вояків. Кримські татари, щоб зупинити наступ, підпалили степ. Не вистачало харчів і корму для коней. В. Голицин наказав повертатися назад, звинувативши у невдачі гетьмана І. Самойловича, якого було скинуто й обрано новим гетьманом І. Мазепу. Другий похід у травні 1689 під командуванням того ж В. Голицина та 1. Мазепи закінчився також невдачею. Цього разу моск. командування не наважилося штурмувати добре укріплений Перекоп. 1736 рос. армія Б. Мініха та укр. військо наказного гетьмана Я. Лизогуба штурмом взяли Перекоп, а згодом і Бахчисарай. 1737 рос.-укр. війська під командуванням П. Лассі форсувати Сиваш і зайняли Карасубазар, але віддаленість баз постачання змусила відступити, як і попереднього року. Похід 1738 закінчився невдачею.
Ктитор (від гр. “засновник”) – 1) у православ’ї церк. староста; 2) меценат, доброчинник храму. У XVIII ст. був популярний жанр ктиторського портрету.
Курйозні вірші (від фр. “допитливий, цікавий” і укр. “вірш”) – вигадливі за формою поезії, які часто розповідали про дивні чи смішні випадки. Були популярні у ХVІІ-ХVШ ст. До к. в. відносять, наприклад, акровірш. Вони є виявом мистецького стилю бароко в л-рі.
“Літопис Самовидця” – укр. козацький літопис XVII ст. Один з найголовніших і найправдивіших творів укр. історіографії другої половини XVII ст. складається із вступу і двох частин. Охоплює період від 40-х рр. XVII ст. до 1702. Написаний тогочасною укр. літ. мовою з елементами нар. мови. На думку більшості істориків автором літопису був ген. підскарбій Р. Ракушка-Романовський. Уперше опублікований О. Бодянським 1846.
Малоросійська колегія – центр. орган рос. колоніальної адміністрації в Лівобережній Україні у XVIII ст. Перша М. к. створена указом імператора Петра І від 16(27).05.1722 у Глухові (замість Малоросійського приказу в Москві) з метою контролю за діяльністю гетьмана й укр. уряду та поступового обмеження політ, автономії Гетьманщини. Очолив її С. Вельямінов-Зернов. Усі питання держ. життя Лівобережжя укр. уряд повинен був вирішувати за погодженням з М. к. 1727, намагаючись залучити на свій бік козацьку старшину лід час загострення рос.-тур. відносин, царський уряд ліквідував ЇЇ* (указ Петра II від 29.09.1727) і поновив гетьманство. 10(21).! 1.1764 Катерина II остаточно скасувала гетьманство і незабаром створила так звану другу М. к. на чолі з П. Румянцевим, перед яким поставила завдання остаточно ліквідувати автономію Гетьманщини. Указом від 20(31).08.1781 була скасована.
Малоросійський приказ – держ. установа Моск. царства, створена 31.12.1662 для о-ції взаємовідносин з Гетьманщиною. Офіційно підлягав Посольському приказу, хоча фактично управління його діяльністю здійснював сам цар. М. п. було ліквідовано у зв’язку зі створенням 1722 Малоросійської колегії.
Малоросія – офіційна назва України в складі Рос. імперії. З 1654 до 1667 так у моск. документах називали приєднані до Московії Лівобережжя і частину Правобережжя. Від Андрусівської угоди до кінця XVIII ст. Малоросією називалося Лівобережжя з Києвом.
Мандрівні дяки – студенти Києво-Могилянської академії, що не закінчили курс навчання, навчали грамоти дітей по багатьох селах, шукаючи кращого місця. М. д. не лише учили дітей, а й складали вірші та драми, поєднуючи традиції книжної к-ри й нар. мистецтва.
Мануфактура (від лат. “рука” і “обробіток, виготовлення”) – стадія пром. виробництва, що переду ваза вел. машинній промисловості. Базувалася на ремісничій техніці та поділі праці між найманими робітниками. Нівелювання (від фр. “вирівнювати”) – стирання, ігнорування індивідуальних відмінностей.
ІІалія повстання – нац.-визв. повстання 1702 1704 під проводом С. Палія проти польської влади у Правобережній Україні. Польський сейм у червні 1699 ухвалив рішення остаточно знищити правобережне козацтво. Військо Речі Посполитої готувало вирішальний наступ. Зимою 1702 на козацькій раді у Фастові (тепер Київська обл.) було ухвалено рішення підняти всенародне повстання. Воно охопило Поділля, Брацлавщину та Київщину. Повстанці на поч. 1706 контролювали значну частину Правобережжя. Козацькі війська під проводом С. Палія, С. Самуся, З. Іскри відбивали спроби поляків повернути втрачені землі. Королівський уряд звернувся за допомогою до Московії. У травні 1704 лівобережне козацтво на чолі з гетьманом І. Мазепою зайняло Правобережну Україну і перебрало керівництво над місцевими полками. Проте С. Палій продовжував діяти як незалежний гетьман. Він розпочав переговори з Польщею та підбурював проти І. Мазепи запорожців. Гетьман наказав арештувати повстанця, патріота, але без державницького розуміння ситуації. 1705 С. Палія було відправлено до Москви, а звідти до Сибіру. Правобережна Україна до 1709 перебувала у складі Г етьманщини.
Підпомічники – незаможна категорія укр. козацтва у XVIII ст., неспроможна відбувати військ. службу за власний рахунок. Юридично була оформлена указом Правління гетьманського уряду (1735), існували також виборні козаки. П. повинні були постачати козацькому військові провіант, фураж, обробляти землю виборних козаків під час їхнього перебування на військ. службі. Після запровадження кріпосного права (1783) підпомічники були прирівняні до держ. селян.
Подушне (подушний податок, подушна подать) – осн. прямий податок у Рос. імперії (у т. ч. на укр. землях) у ХVІІІ-ХІХ ст. Запроваджений імператором Петром І 1724 (указ про подушне 1722). Розмір податку постійно збільшувався. На Україну подушне було поширено у другій половині XVIII ст. Сплачувало все чоловіче населення, крім дворян, духовенства й осіб, що перебували на держ. службі. Скасоване 1887.
Полтавська битва – вел. битва між шведською армією і моск. військами 27.06(8.07). 1709 під Полтавою під час Пн. війни 1700-1721. У жовтні 1708 шведське військо вступило на територію України. Гетьман І. Мазепа об’єднався з ними для ведення війни з Московією. Але відсутність більшої частини козацьких військ в Україні, жорстокість царських репресій та ін. причини не дали можливості укр. частинам надати шведській армії суттєвої допомоги. Король Швеції Карл ХП вирішив все ж наступати на Москву, суттєвою перешкодою на цьому шляху стала Полтава. Вперта оборона міста надовго скувала гол. шведські сили, що дало можливість моск. армії підтягнути значні резерви, створивши значну перевагу в силах. Гетьманські війська безпосередньої участі у П. б. не брати. Напередодні баталії був поранений визначний полководець, король Карл XII, який був змушений передати командування фельдмаршалу К. Г. Реншильду. Він вкрай невдало очолював шведську армію, зазнав значних втрат і сам потрапив у полон. Ще значна частина шведських військ була оточена при переправі через Дніпро і також була полонена. Карл XII, І. Мазепа, К. Гордієнко і кілька тисяч шведів та козаків відійшли у тур. володіння. Наслідком поразки шведської армії у П. б. стало посилення моск. репресій, обмеження автономії Гетьманщини, посилення нац. і соціального гніту в Лівобережній Україні.
Правління гетьманського уряду – орган, створений рос. урядом 1734 для управління Гетьманщиною. Після смерті Д. Апостола обрання нового гетьмана заборонялося, протягом наступних 16 років діяло “П. г. у.” у складі шести осіб: три представники рос. колоніальної адміністрації й троє представників козацької старшини. Фактичним головою органу став князь А. Шаховський, з 1737 р. – І. Барятинський. Діяльність “Правління” призвела до посилення контролю та втручання з боку рос. уряду у внутр. справи Гетьманщини. Ліквідоване 1750 з обранням гетьмана К. Розумовського.
Решетилівські статті – законодавчий документ царського уряду, який врегульовував відносини Московії та Гетьманщини. Гетьман І. Скоропадський, перебуваючи у військ, таборі в Решетилівці (тепер Полтавська обл.), 17(28).07.1709 звернувся до моск. уряду з проханням підтвердити в “Статтях” основні держ. права Гетьманщини. У відповідь на звернення 31.07(11.08). 1709 видано царський “Решітсльний” указ, який формально підтверджуючи попередні запевнення про збереження статусу Гетьманщини, насправді був спрямований на поступову ліквідацію її політ, автономії. Р. с. значно посилювали військ.-адмін. залежність України від моск. уряду. Була запроваджена посада міністра-резидента при гетьманові, який мав спостерігати за діяльністю уряду гетьмана, значно збільшувалася кількість моск. залог у Лівобережній Україні, встановлювався контроль за збиранням податків, витратами гетьманської адміністрації, козацького війська тощо.
Читайте тему “Українські землі наприкінці 17 – у першій половині 18 ст” для поглибленого вивчення матеріалу.