Розвиток Київського, Чернігівського, Переяславського князівств ЗНО

Після політичного розпаду Київської Русі кожне з князівств почало більш самостійний економічний та культурний розвиток.

Розвиток Київського князівства ЗНО:

Київ залишався в ХІІ-ХІІІ сі. одним з найбільших і най багатших європейських міст, близько 50 тис. мешканців, резиденція митрополитів, найбільш заселене князівство Київської Русі; значні території, вигідне розміщення, розвинене господарство (розвиток ремесла і торгівлі – через Київщину проходили грецький, соляний і залізний торговельні шляхи); не був спадковою вотчиною якоїсь князівської лінії, за 100 років після Мстислава Великого правителі змінювалися майже 50 разів, жоден з них не мав спокійного князювання, змушений відбиватися від збройних домагань інших претендентів; згасання політичного авторитету Києва у першій половині XIII ст., подрібнення Київської землі на значну кількість уділів.

Розвиток Чернігівського князівства ЗНО:

Чернігів поступався розмірами лише Києву. Князі ревно дбали про розбудову міста. Значну роль у роз­витку князівства відіграв Святослав Ярославич, його сини Олег і Давид та їхні нащадки – Ольговичі й Давидовичі; деяким чернігівським князям поталанило правити в Києві; рішенням Любецького з’їзду створено Новгород-Сіверське князівство, яке формально підпорядковува­лося Чернігову, з ним пов’язана подія, що її увічнено в найвизначнішому творі давньої української лі­тератури – поемі “Слово о полку Ігоревім”.

Розвиток Переяславського князівства ЗНО:

Переяславське князівство було порівняно невеликим. На сході та півдні його землі межували безпосе­редньо зі Степом. Ця земля служила щитом для Києва та інших руських територій, потребувала захис­ту київського князя і продовольчої допомоги; 20 років у Переяславі князював Володимир Мономах, прославився успішними походами проти половців; у розповіді про смерть переяславського князя Володимира Глібовича під 1187 р. літописець ужив на­зву “Україна”. Це найдавніша згадка назви “Україна” в джерелах.