Терміни і поняття
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НАПРИКІНЦІ 50-Х – У 80-ТІ РР. XVII СТ.
Андрусівське перемир’я – договір про перемир’я між Річчю Посполитою і Московською державою, укладений 30.01(9.02). 1667 у с. Андрусів поблизу Смоленська. За його умовами припинялася польсько-московська війна 1654-1667 і встановлювалося перемир’я на 13,5 років. За Москвою залишалася Лівобережна Україна, Сіверська земля, а також Смоленськ. Київ на два роки передавався Моск. царству. Запорізька Січ опинялася під спільним управлінням обох держав. Умови угоди викликали сильне незадоволення в укр. с-ві, що переросло у повстання на чолі з гетьманом Іваном Брюховецьким. Перемир’я порушувало умови Переяславської ради 1654, закріплювало насильницький поділ України на Лівобережну та Правобережну, остаточно затверджений “Вічним миром” 1686.
Бахчисарайський мирний договір – угода про перемир’я 13(23).01.1681 у Бахчисараї між Османською імперією, Кримським ханством і Моск. царством на 20 років, яка завершила війни 70-х рр. XVII ст. між цими державами. Кордон установлювався по Дніпру, Туреччина приєднувала Київщину, Брацлавщину і Поділля, Московія – Лівобережну Україну та Київ і ще деякі незначні території поблизу нього. Територія між Дністром і Пд. Бугом мала бути нейтральною і незаселеною. Договір черговий раз перерозподілив укр. землі між сусідніми державами і значно посилив позиції моск. уряду в Гетьманщині.
Бучацький мирний договір – договір між Річчю Посполитою й Османською імперією, укладений 18(28). 10.1672 р. у Бучачі (нині Тернопільська обл.). Після ряду перемог тур. військ разом з армією правобережного гетьмана Петра Дорошенка (1672) Польща змушена була погодитися на передачу Туреччині Поділля; Брацлавщина і пд. Київщина переходили під владу гетьмана П. Дорошенка; Річ Посполита повинна платити Туреччині контрибуцію. Польський сейм у квітні 1673 відмовився затвердити договір і польсько-турецька війна тривала до укладення Журавненського договору 1676.
“Великий згін” – виконання наказу гетьмана І. Самойловича перегнати населення пд. Київщини на Лівобережжя 1678-1679, щоб уникнути загрози нападу турків і перешкодити Ю. Хмельницькому збільшувати лави його прибічників за рахунок мешканців Правобережжя. Внаслідок цього знелюднена вел. частина Київщини перетворилася на пустку.
“Вічний мир” – мирний договір між Польщею і Московією, підписаний 6(16).05.1686 у Москві. Укладений на основі Андрусівського перемир’я. Польща визнавала за Моск. державою Лівобережну Україну, Чернігово-Сіверську землю, Київ, Запоріжжя. Брацлавщина і пд. Київщина ставали нейтральною незаселеною зоною, пн. Київщина, Волинь і Галичина відходили до Польщі. Московія зобов’язувалася організувати воєнний похід проти Кримського ханства. Польський сейм ратифікував договір лише 1710. “В. м.” остаточно затвердив насильницький поділ укр. земель між двома державами.
Гадяцький договір – угода, укладена між гетьманом Іваном Виговським і польським урядом 6(16)09.1658 у Гадячі (тепер Полтавська обл.). За умовами договору Україна як незалежна держава під назвою Вел. Князівство Руське входила на рівних правах з Польщею і Литвою до складу федеративного держ. утворення – Речі Посполитої. Територію його складали Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводства. Вища законодавча влада належала нац. зборам депутатів, які обиралися від усіх земель князівства. Виконавчу владу здійснював гетьман, який обирався довічно і затверджувався королем. Усе діловодство мало вестися укр. мовою. Передбачалося створити монетний двір для карбування власної монети. Укр. армія мала складатися з 30 тис. козаків і 10 тис. найманого війська. Вірні православної церкви зрівнювалися у правах з католиками. Греко-католицька (уніатська) церква зберігалася, але не могла поширюватися на нові території. Київська колегія отримувала такі ж права, як Краківський ун-т, мали заснувати ще один ун-т. Не був втілений у життя.
Глухівські статті – договір, підписаний 16.03.1669 у Глухові гетьманом Лівобережної У країни Д. Многогрішним і моск. урядом. Складалися з 27 пунктів. Війська Московії залишалися лише (порівняно з Моск. статтями 1665) у п’яти містах – Києві, Ніжині, Острі, Переяславі, Чернігові. Козацький реєстр установлювався у кількості 30 тис. козаків. Податки збиралися винятково козацькою старшиною. Гетьманові заборонялося вступати у зносини з іноземними державами. Значно обмежувався перехід селян у козацтво. Статті були спрямовані на обмеження держ. прав України моск. урядом.
Займанщина (право займанщини; від укр. “займати”) – право кожного переселенця привласнювати (займати) собі стільки землі, лісу, сіножатей, скільки міг обробити. Зайнята земля не обкладалася податком. Не бралися податки і з госп. промислів. Існувало право з. на колонізовуваних землях, зокрема на Слобожанщині. Переселенці зобов’язувалися лише відбувати військ, службу.
Конотопська битва – переможна битва укр. військ на чолі з гетьманом І. Виговським проти моск. армії влітку 1659. Весною 1659 100-тис. військо під командуванням О. Трубецького і Г. Ромодановського вдерлося до Лівобережної України. Під Конотопом (тепер Сумська обл.) вони були затримані героїчними захисниками міста на чолі з ніжинським полковником Гуляницьким. Це дало змогу гетьманові зібрати армію і 28-29.06(8-9.07). 1659-дати генеральний бій, у ході якого моск. армія була вщент розбита, зазнавши втрат 30 тис. вбитими і 5 тис. полоненими. Проте через внутр. обставини І. Виговський не зміг скористатися блискучою перемогою.
Конотопські статті – укр.-моск. договір, підписаний 17.06.1672 у Козачій Діброві поблизу Конотопа (нині Сумська обл.). Укладеним після обрання гетьманом І. Самойловича. Статті були складені на основі Глухівських 1669 з деякими допошіеппямн. Особливо обмежувалися гетьманські права у галузі зови, політики. Згідно зі статтями значно обмежувалася гетьманська влада на користь старшини. Скасовувалися компанійські полки, К. с. посилювали колоніальні впливи моск. уряду в Гетьманщині.
Корсунський договір – договір, укладений між Україною та Швецією 25.10.1657 на Ген. військ, раді в Корсуні. Передбачав створення українсько-шведського військ.-політ. союзу, який би гарантував держ. незалежність і терит. цілісність Укр. держави. Згідно з договором, шведський король Карл X Густав зобов’язувався домагатися визнання Польщею самостійності України; західноукраїнські землі, Берестейське і Полоцьке воєводства мали увійти до складу Гетьманщини.
Московські статті – міждержавний договір, підписаний у Москві 11 (21).10.1665 між гетьманом І. Брюховецьким і моск. урядом. М. с. значно обмежували політ. права України, посилювали її військ.-адмін. і фінансову залежність від моск. уряду. За статтями укр. землі переходили під безпосередню владу моск. царя. Військ. гарнізони розміщувалися тепер крім гол. полкових міст і в Полтаві, Кременчуці, Новгород-Сіверському, Каневі та у фортеці Кодак. Збирання податків покладалося на моск. воєвод і всі збори мали йти у царську скарбницю. Фактично лише козацький стан зберігав свої автономні права. М. с. викликали велике обурення серед усіх верств укр. с-ва і стали гол. причиною антимосковського повстання у Гетьманщині, а згодом і загибелі гетьмана І. Брюховецького.
Переяславські статті – міждержавний договір, укладений гетьманом Ю. Хмельницьким ї представниками моск. уряду на чолі з князем А. Трубецьким 17.10.1659 у Переяславі. Був підписаний у складній ситуації в оточенні 40-тис. моск. війська. В основу було покладено сфальсифікований моск. стороною текст Березневих статей 1654. Зміст 19 статей договору свідчив про намагання Московії обмежити суверенні права Гетьманщини. Гетьман не мав права вести самостійну зовн. політику, козацька рада не могла без згоди царя переобрати гетьмана, гетьман без ради не міг призначати козацьку старшину, київський митрополит мав визнати зверхність Моск. патріарха. Крім Києва, моск. гарнізони розміщувалися у Брацлаві, Ніжині, Переяславі, Умані, Чернігові. П. с. викликали вел. обурення в укр. с-ві.
Пушкаря і Барабаша заколот – збройний виступ проти влади гетьмана І. Виговського, очолений полтавським полковником М. Пушкарем і запорізьким кошовим отаманом Я. Барабашем у Лівобережній Україні 1657-1658. Постійне підбурювання селян і козаків агентами моск. уряду й антидержавні дії групи козацької старшини спричинили заворушення на Полтавщині. Наприкінці 1657 М. Пушкар підняв заколот. До нього приєдналися запорожці на чолі з кошовим Я. Барабашем. М. Пушкар залучив на свій бік бл. 20 тис. т. зв. дейнеків – селянських повстанців. 1(11).06.1658 загони заколотників були розбиті гетьманськими військами у бою під Полтавою. М. Пушкар загинув, а Я. Барабаш незабаром захоплений у полон і страчений.
Руїна – назва, вживана в іст. л-рі для означення періоду громадянських війн, вторгнень іноземців в Україну, її поділу між Річчю Посполитою, Османською імперією та Московією, розколу Гетьманщини, страхітливого спустошення Правобережжя; криза укр. державності у 60-70-х рр. XVII ст., розорення України.
Слобідська Україна (Слобожанщина; від укр. “слобода – вільне поселення”) – історично-географічна область у пн.-сх. частині України, займала територію сучасних Сумської, Харківської, північ Донецької, Луганської, а також пд.-сх. частину Воронезької, південь Курської та більшість Білгородської обл. РФ. Протягом XV-XVI ст. заселялася укр. селянами і козаками. У середині XVI ст. потрапила під владу Моск. царства. 1652 створено перший і найбільший полк – Острогозький (Рибинський). Згодом виникли Сумський (1652), Охтирський (1654), Харківський (1654), Ізюмський (1685) полки. Переселенці безоплатно володіли певною кількістю вільної землі (право займашцини), за ними зберігалися козацькі привілеї та самоврядування. Слобідські полки поділялися на сотні, яких 1734 було 98. 1732 у чотирьох полках існували 124 школи.
Слобода (від укр. “слобода – свобода”) – сільське поселення; поселення, що користувалося певними пільгами (с.).
Слободищенський трактат (Чуднівський трактат) – договір, укладений 17(27). 10.1660 гетьманом Ю. Хмельницьким з Річчю Посполитою у Слободищі біля Чуднова (нині Бердичівського р-ну Житомирської обл.). Скасував невигідні для України Переяславські статті 1659. Створений на основі Гадяцького договору 1658, але Польща вже не погоджувалася на існування Вел. князівства Руського, яке входило б на рівних правах з Польщею і Литвою до федеративного утворення – Речі Посполитої.
Чигиринські походи – військ, походи турецько-татарської армії 1677-1678 на Чигирин (тепер Черкаська обл.). Після зречення 1676 гетьмана П. Дорошенка Османська імперія прагнула зберегти свій вплив в Україні. Навесні 1677 султанський уряд проголосив гетьманом і “князем Малоросійської України” Ю. Хмельницького. Була поставлена найближча мета здобути колишню гетьманську столицю Чигирин. Наприкінці червня 1677 160-тис. турецько-татарська армія три дні безуспішно штурмувала місто, яке обороняло близько 55-тис. укр.-моск. військо. Перший Ч. п. закінчився невдачею. У червні 1678 200-тис. армія під командуванням візира Кара-Мустафи розпочала другий похід. 120-тис. військо під командуванням гетьмана І. Самойловича і воєводи Г. Ромодановського у серпні 1678 відійшло на лівий берег Дніпра. Проте турецько-татарська армія була виснажена й відступила з України. Влада у Правобережній Україні перейшла до гетьмана Ю. Хмельницького. Наслідком Ч. п. стало підписання Бахчисарайського миру.
Чорна рада (від давньоукраїнського “чернь”) – загальна рада, що відбулася 17-18(27-28).06.1663 на околицях Ніжина для обрання гетьмана Лівобережної України, у якій взяли участь не тільки козаки, а й селяни та міщани. Після зречення Ю. Хмельницького у січні 1663 Україна фактично розпалася на Лівобережну і Правобережну. За згодою польського короля на Правобережжі гетьманом став П. Тетеря. У Лівобережній Україні на гетьманство претендували наказний гетьман Я. Сомко, ніжинський полковник В. Золотаренко і запорізький кошовий отаман І. Брюховецький. Вони намагалися залучити на свій бік козаків, міщан, селян. І. Брюховецький вдався до соціальної демагогії, даючи величезні обіцянки бідноті, його підтримував царський уряд. На Ч. р. прибуло моск. посольство і 8-тис. військо. Було ухвалено обрати гетьманом І. Брюховецького, його конкурентів згодом страчено.
Щоб детальніше вивчити тему читайте “Українські землі наприкінці 17 ст”