Високі абсолютні показники Китаю потрібно співвіднести з багатомільйонним населенням країни. Щодо доходів і виробництва промислової та сільськогосподарської продукції на душу населення Китай поки залишається порівняно бідною державою: ВВП на душу населення складає близько 2,5 тис. дол.
Сільське господарство країни ще залишається слабким місцем національної економіки, особливо у віддалених районах. Вихід з цієї ситуації китайське керівництво вбачає в укрупненні дрібних господарств, створенні аграрно-промислово-торговельних комплексів. Ще однією проблемою є нерівномірність розвитку економічних районів Китаю. З метою вдосконалення територіального планування в Китаї були виділені три економічних зони: Східна, Центральна та Західна.
Результатами реформ і відкритості економіки країни більшою мірою скористався Східний Китай. Цей район займає 1/4 території країни, тут мешкає 1/3 населення, середній прибуток на душу якого в чотири рази перевищує прибуток у внутрішніх провінціях Китаю. Глибинні райони відстають від Східного Китаю також тому, що вони є постачальниками сировини та енергії, тоді як приморські провінції виробляють готову продукцію.