Корінь – це осьовий підземний вегетативний орган рослини, на якому ніколи не утворюються листки. Анатомічна будова кореня пов’язана з функціями, які він виконує.
Зовнішня будова кореня
Корінь, як і інші органи рослини, має клітинну будову. Різні його ділянки складаються з неоднакових клітин, що утворюють зони кореня, які розміщені уздовж кореня, мають різну будову і виконують неоднакові функції.
Зони кореня:
– кореневий чохлик;
– зона поділу клітин;
– зона росту;
– зона всисання (всмоктування, поглинання);
– провідна зона.
Кореневий чохлик. Корінь росте вдовжину своєю верхівкою, яка вкрита кореневим чохликом, утвореним декількома шарами живих клітин, що захищають корінь. Чохлик – чутлива зона кореня, він, зокрема, сприймає силу земного тяжіння і визначає напрямок росту кореня.
Зона поділу – група ніжних клітин твірної тканини, які постійно діляться ідають початок усім іншим клітинам кореня.
Зона розтягування Розташована над зоною поділу, тут клітини ростуть, набувають своєї форми і разом з кореневим чохликом просувають корінь углиб грунту. Зона поділу та розтягування разом утворюють Зону росту кореня.
Потім клітини починають змінюватися і набувають вигляду та властивостей, що притаманні тканинам, до яких вони ввійдуть – зона диференціації. За нею, вище, розташована зона кореневих волосків, або Всисна зона. Кореневі волоски – це вирости клітин шкірки, які набагато перевищують розмір самої клітини (до 1 см). Кореневі волоски всмоктують розчин мінеральних речовин, живуть недовго (до 20діб). Постійно утворюються нові кореневі волоски. З ростом кореня всисна зона переміщується все глибше в грунт.
Провідна зона (зона бічних коренів) – розміщена вище всисної зони. У цій зоні корінь не здатний поглинати грунтовий розчин, бо кореневі волоски на ній відсутні, але вона проводить різні речовини далі до надземних органів. У ній відбувається потовщення кореня та галуження (утворення бічних коренів).
Внутрішня клітинна будова кореня
У кореня розрізняють первинну і вторинну будову
Первинна анатомічна будова кореня
Первинну будову мають молоді корені. В одних рослин така будова зберігається упродовж усього життя (більшість однодольних і незначна частина дводольних), а в більшості рослин первинна будова кореня змінюється на вторинну. Первинну будову мають корені всіх рослин у зоні кореневих волосків.
Особливість первинної анатонної будови кореня полягає в тому, що корінь ділиться на дві чітко відмежовані частини: корову і центральний (осьовий) циліндр.
Корінь вкритий одношаровою всисною тканиною – Епіблемою. Остання утворюється дерматогеном і складається з клітин із тонкими целюлозними оболонками і виростами, які значно перевищують довжину клітин, що їх утворюють – кореневими волосками. Довжина кореневих волосків становить 0,15-1,5мм. В епіблемі немає продихів. Кореневі волоски тонкостінні, не вкриті ні кутикулою, ні восковим нальотом, що значно полегшує поглинання і води та розчинів мінеральних солей. Ядро в кореневих волосках знаходиться на їх кінчику і стимулює ріст волоска. Кореневі волоски не довговічні – існують лише кілька діб.
Первинна кора звичайно досить добре розвинена. На її частку припадає основна маса первинних тканин кореня. В первинній корі чітко виділяються три частини: зовнішня – Екзодерма, середня – Мезодерма, або корова паренхіма, і внутрішня – Ендодерма.
Екзодерма – це зовнішній шар первинної кори, який знаходиться безпосередньо під епіблемою і утворює два – п’ять, шарів клітин. Клітини екзодерми живі, багатогранні, тісно зімкнені, з потовщеними оболонками. У деяких рослин серед клітин екзодерми і знаходиться склеренхімне кільце.
Мезодерма, або корова паренхіма, являє собою головну масу кореня і основну частину його кори. Вона складається із паренхімних, порівняно великих, звичайно округлих або багатогранних клітин з тонкими клітинними оболонками, їх розміщення пухке.
Ендодерма – це внутрішня частина кори, звичайно одношарова, у деяких рослин дво – і більше шарова: вона облямовує центральний осьовий циліндр. Особливість клітин ендодерми полягає в тому, що їх оболонки мають потовщення, так звані плями, пояски, або Смуги Каспарі, а в односім’ядольних рослин спостерігається також потовщення і просочування суберином не лише радіальних, а й внутрішніх тангенальних оболонок. Пояски Каспарі і просочування оболонок суберином припиняють пересування води і мінеральних речовин від мезодерми до центрального осьового циліндра.
Центральний осьовий циліндр (стела) займає центральну частину кореня і складається із первинної твірної тканини – перициклу, судинно-волокнистого пучка, клітин основної і механічної тканин.
Перицикл розміщений у зовнішній області осьового циліндра. Він звичайно одношаровий, але може складатись із двох і більше шарів клітин (у голонасінних, злаків, агав, пальм та ін.). У двосім’ядольних багатошаровий перицикл зустрічається рідше (горіха, шовковиці, деяких видів родини бобові тощо). У односім’ядольних оболонки клітин перициклу часто просочуються лігніном. Із перициклу утворюються бічні корені, тому його звичайно називають коренеродним шаром, а при переході кореня до вторинної будови формуються Вторинні твірні тканини : камбій і корковий камбій – фелоген.
Судинно-волокнистий пучок у центральному осьовому циліндрі належить до радіального типу. В ньому по радіусам чергуються ділянки ксилеми і Флоеми.
У корені ксилема розвинена краще, ніж флоема. Вона досягає центра кореня і розходиться від нього променями. У двосім’ядольних рослин радіусів ксилеми звичайно два – п’ять, у односім’ядольних – більше п’яти, що є діагностичною ознакою класів цих рослин. Флоема займає невеликі ділянки між променями ксилеми. В центрі кореня може бути одна або кілька судин, механічна тканина – склеренхіма, або, що буває значно рідше, Основна паренхіма. На відміну від стебла, в корені звичайно немає розвиненої серцевини.
Вторинна анатомічна будова кореня
У голонасінних і покритонасінних двосім’ядольних у зоні закріплення корінь змінює будову з первинної анатомічної на вторинну, що зумовлено утворенням вторинних твірних тканин Камбію і коркового камбію – Фелогену.
Камбій утворюється з перициклу і клітин основної паренхіми, що знаходяться між флоемою і ксилемою; він розміщується зовні від ксилеми і напрямлений всередину від флоеми. Камбій формує багатопроменеву зірку, яка поступово вирівнюється в Камбіальне кільце.
Внаслідок діяльності камбію зовні виникає вторинна флоема, всередині – вторинна ксилема, які, об’єднуючись, утворюють відкриті колатеральні судинно-волокнисті пучки. При цьому первинна флоема відтісняється назовні і поступово руйнується або залишається зовні від вторинної флоеми у вигляді стиснених нефункціонуючих клітин. Первинна ксилема відтісняється до центру кореня і там залишається у вигляді зірочки (кількість її променів від двох до п’яти і залежить від кількості променів первинної ксилеми). Пучок від пучка відділяється серцевинними променями, які також утворюються внаслідок діяльності камбію, складаються з паренхімних, трохи радіальне подовжених клітин, останні з’єднують центр осьового циліндра з коровою частиною кореня. В клітинах серцевинних променів накопичуються запасні поживні речовини, можуть бути кристали оксалату кальцію тощо.
Внаслідок розростання центрального осьового циліндра ендодерма через тиск на неї нових вторинних тканин розривається і поступово руйнується. Первинна кора злущується разом з ендодермою, замість неї утворюється вторинна кора, яка займає значно менше місця, ніж первинна. Покривною тканиною стає перима, що утворюється фелогеном.
Вторинна будова кореня характеризується Більш розвиненим центральним осьовим циліндром і незначною коровою частиною.