Внутрішня і зовнішня політика Директорії УНР

Директорія УНР – найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року.

Внутрішня і зовнішня політика директорії УНР

Внутрішня політика Директорії УНР

– відновила чинність законів УНР, зокрема ухвалила закон про передачу поміщицької землі селянам без викупу; за землевласниками залишалися будинки, худоба, виноградники; проголошено недоторканність землі промислових підприємств і цукрозаводів та іноземних власників; дозволялося мати земельні ділянки до 15 десятин;

– призначено уряд під головуванням В. Чехівського;

– вища законодавча влада передавалася Трудовому Конгресові – парламенту, сформованому з депутатів від селян, робітників, трудової інтелігенції, а також залізничників і поштовиків (власники і “нетрудова” інтелігенція позбавлялися виборчих прав); буржуазія і поміщики також були позбавлені виборчих прав.

* Створити боєздатну армію зі збройних формувань, що виникли під час антигетьманського повстання, не вдалося. Директорія фактично опинилася без армії. Головний отаман С. Петлюра почав призначати отаманами будь-кого, хто міг командувати, мав зброюі виказував лояльність до Директорії, а також заявив про своє прагнення боротися з більшовиками. Ніякого контролю над отаманами не існувало. Безперервна війна, епідемії, чвари в керівництві, вичерпання воєнних і фінансових ресурсів, що дісталися у спадок від П. Скоропадського, відсутність зовнішньої підтримки зумовили поразку армії УНР

Певна територія України тривалий час залишалася поза впливом Директорії.

Зовнішня політика Директорії УНР

У зовнішній політиці Директорії вдалося розширити міжнародні зв’язки УНР – її визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Італія. Але налагодити зв’язки з радянською Росією не вдалося. Не визнали УНР країни Антанти й відроджена Польща, яка претендувала на Правобережну Україну.

Появу Директорії Антанта зустріла вороже. Не визнавши гетьманської адміністрації, дипломати країн Антанти не збиралися визнавати й поновлену УНР. Проте більшовицька загроза дещо зблизила Антанту з Директорією.

22 січня 1919 р. УНР об’єдналася в соборну державу з Західноукраїнської Народною Республікою (ЗУНР), що утворилася на українських землях, які перебували під владою Австро-Угорщини.

Об’єднання українських земель в одну державу мало причини:

– польський наступ на територію ЗУНР;

– нестримне бажання українців жити в єдиній соборній українській Державі.