"Французький супутник-шпигун став жертвою "зоряного сміття", що скупчилося в околицях нашої планети", – повідомило недавно інформаційне агентство ІТАР-ТАРС.
Це перша офіційно визнана аварія, пов’язана із забрудненням навколоземного простору. За словами директора компанії "Сервей сетеллит текнолоджи", що побудувала цей космічний апарат, супутник призначався для контролю за роботою радіоперехоплювачів на користь французької військової розвідки. Але дороге устаткування пропрацювало недовго. Уламок ракети "Аріан", що крутився в космосі ще з 1986 року протаранив шпигуна із швидкістю 31 тисяча миль в годині..
Людська цивілізація володіє дивною властивістю: відвоювавши в Природи черговий куточок, тут же перетворювати його на звалище. "Ближній космос" не став виключенням. Металеві осколки, рівні ракет, що відслужили своє супутники, всілякі контейнери в безлічі крутять над Землею, час від часу падаючи вниз. Нас запевняють, що весь цей космічний мотлох не представляє доки жодної загрози. Чи це так?
…Цікавий лист прийшов в комісію "Феномен" з Кіровоградської області. Механізатор місцевого колгоспу Михайло Карповіч Застеба, прибираючи пшеничне поле, виявив загадковий предмет, схожий на "морську міну, лише без рожек". Судячи з усього, цей "гостинець" повалився з піднебіння. Грунт в місці падіння промялась і була "закоксовавшейся", як при високій температурі. Вага кулі, точніше за сферу, тринадцять кілограмів, діаметр близько 38 сантиметрів. Виготовлена "міна" з сріблястого металу, має чотири отвори, краї яких оплавлені…
У листі задається два питання. Один для допитливих: "Що за "прибулець" подарував до нас з космосу?" Другий чисто практичний: "Чи застраховані ми від того, що подібний предмет впаде завтра вже не в чисте поле, а абикуди в менш безпечне місце?"
Із компетентних джерел:
За даними північноамериканської служби космічного спостереження (НОРАД) зараз в навколоземному просторі крутяться в хороводі більше семи тисяч штучних об’єктів, що перевищують розмірами банку з-під пива (більше 10 сантиметрів в діаметрі). З них лише п’ять відсотків – апарати, що діють. Останнє сміття. Це 1.600 супутників, що вийшли з буд, а також 5.500 різних фрагментів: рівні ракет, осколки, уламки, є навіть один молоток, упущений в 1984 році американським астронавтом, що працював у вантажному відсіку космічного корабля. Мелочевки ж (дрібні осколки підірваних військових супутників, болти, гайки і тому подібне) на навколоземних орбітах – численна кількість.
Весь цей мотлох грунтовно докучає космонавтам. Так в липні 1983 року в ілюмінаторі орбітальної станції "Салют-7" утворилася вибоїна діаметром чотири міліметри. У тому ж році під час польоту "Челленджера" на його лобовому склі з’явилася "вм’ятина" розміром 2,5 сантиметром і завглибшки півсантиметра. Після приземлення скло обстежували і прийшли до ви-воду,что "прозору броню" ледве не пробила лусочка фарби розміром всього 0,2 міліметром, що зірвалася в космосі з якогось супутника. "Якби це була гайка, шатлу прийшов би конец,"- сумно констатували американці…
Про міру небезпеки зіткнення з такими частками, швидкість яких при зустрічному ударі може перевищувати 15 кілометрів в секунду, свідчить хоч би такий факт:на знятих з супутника "Солар макс" теплоізоляційних щитах виявлено близько двох тисяч отворів і вибоїн, що утворилися за чотири з половиною роки…
"Проте для мешканців Землі космічне сміття не представляє небезпеки, – завіряють фахівці.- Велика частина його згорає при проходженні щільних шарів атмосфери."
І практика доки підтверджує ці слова. До цих пір єдиною жертвою уламка космічного апарату, що впав, є кубинська корова, загибла на "острові Свободи" ще в 1962 році. Але пригадаєте, скільки вже раз загрожували нам космічні "посланці"! Назвемо лише найкрупніші випадки.
…1979 рік. Орбітальна станція "Ськайлеб" вагою близько 85 тонн звалилася в Тихий океан, зачепивши градом осколків і побережжя Австралії.
…1991 рік. Сорокатонна станція "Салют-7", зістикована з кораблем "Космос-1686", після некерованого зниження розсипалася над аргентинськими Кордільєрами.
То хіба можуть такі великі конструкції згоріти в атмосфері? Так, що говорити, якщо згідно розрахункам, навіть горезвісний американський молоток, що літає зараз у нас над головами, благополучно досягне Землі, позбувшись, правда, по дорозі дерев’яної ручки. Хто знає, де він впаде? Адже таких об’єктів на орбіті більше семи тисяч. Це означає, що стільки ж небезпечних "пострілів" буде зроблено з космосу по нашій планеті, причому "кулі" важитимуть більше, ніж знамениті дев’ять грамів…
Існують райони, де особливо часто падає з піднебіння космічний мотлох. Це, наприклад, вся російська північ від Архангельської області ка Якутії, де регулярно валяться з піднебіння відпрацьовані рівні, двигуни, обтічники ракет, що запускаються з космодрому "Плесецк". За різними джерелами в тундрі скупчилося вже від 16 до 30 тисяч тонн(!) "космічних уламків". Особливо небезпечні відпрацьовані рівні ракетоносія "Циклон", в яких залишається в середньому до 500 кілограмів дуже отруйної речовини "гептил" – одного з компонентів ракетного палива. Але місцеві жителі давно зріднилися з такою ситуацією і ні на що не скаржаться. Навпаки, квапляться до кожної воронки, що знов утворилася, і розтаскують "метал" по будинках для господарських потреб. З головних обтічників ракет, говорять, виходять класні сани під оленячу упряжку…
Але таке везіння не може тривати вічно. Школяру зрозуміло, що людські жертви рано чи пізно в такій зоні підвищеної риски неминучі. І ніхто не може ( у відповідь на лист М. Застеба) гарантувати безпеку від космічних уламків механізаторам Кіровоградської області, як втім і всім іншим механізаторам (і не механізаторам) планети. І справа навіть не в звичайному, нехай навіть військовому, космічному смітті, яке у будь-який момент може повалитися звідти. Ми взнали, що там на високих орбітах крутять, чекаючи своєї години, секретні супутники-шпигуни з атомними реакторами на борту…
Із компетентних джерел:
…1964 рік. Потерпів аварію американський супутник "Транзит", розпорошивши в атмосфері радіоактивну речовину.
…1968 рік. Метеосупутник "Німбус В-1" з реактором на борту не досяг заданої орбіти і звалився в океан.
…1969 рік. Невдалі запуски двох радянських місячних зондів, що значилися під назвами "Космосом-300" і "Космос-305", закінчилися аварійним входом в атмосферу і розпиляло радіоактивних речовин.
…1970 рік. Після аварії на кораблі "Аполлон-13" американські астронавти вимушені були при поверненні на Землю скинути місячний відсік з атомним реактором. Не дивлячись на інтенсивні пошуки, він так і не був знайдений.
Ядерні енергоустановки стали використовуватися на радянських супутниках-шпигунах з 1967 року. Ці апарати запускалися ракетоносіями F-1 з Байконура і призначалися для стеження радіолокації за військовим флотом американців і кораблями їх союзників. Реактор, що забезпечував локатор
енергією, містив більше 30 кілограмів 90-процентного урану-235…
Приймалися, втім, і запобіжні засоби: коли супутник виробляв свій ресурс, його "закидали" на вищу орбіту (близько 1000 кілометрів), де він зміг би обертатися, не падаючи, ще років 300. Не слід думати, що за цей час реактори стануть менш небезпечні. Швидше навпаки, адже напрацьовуваний в них плутоній більш радіоактивний і має період напіврозпаду 24 тисячі років. Наші генерали, вочевидь вважали, що їх пра-пра-правнукам легко буде розібратися з цими "атомними бомбами сповільненої дії".
Але без ЧП все ж не обійшлося. У січні 1978 року супутник "Космос-954" раптово розгерметизувався і після некерованого зниження градом радіоактивних уламків звалився на північ Канади. Після міжнародного скандалу, що спалахнув, Радянський Союз узяв на себе половину витрат по очищенню забрудненої території і виплатив канадцям три мільйони доларів.
Друге ЧП сталося вже в 1982 році."Космос-1402" не удалося вивести на вищу орбіту і він став падати. Вміст реактора розсіявся над Південною Атлантикою.
У 1988 році ще один "Космос" з ядерною начинкою втратив управління. Лише у найостанніший момент спрацювали двигуни, викинувши "шпигуна" на тисячокілометрову орбіту. Після цього ми відмовилися від використання ядерних енергоустановок. Але на той час на орбітах довкола планети вже скупчилося близько 35 таких "бомб". Здавалося б, і цього цілком достатньо, але нам все мало…
Недавно на одній з наукових конференцій в Москві серйозно обговорювався проект поховання ядерних відходів на навколоземних орбітах. Невже у нас не вистачить розуму не умножати проблем з космічним сміттям? І без того в навколоземних Саргассах дрейфує вже величезне кладовище загиблих космічних кораблів…