Терміни та поняття
Українська СРР в умовах нової економічної політики (1921-1928)
Автокефальна церква (від гр. “сам” і “голова”) – у православ’ї церква, адміністративно незалежна від ін. церков, повне самоврядування церкви, її незалежність.
” Березіль ” (від давньослов’янської назви першого місяця весни березня) – укр. театр, який був заснований у березні 1922 Лесем Курбасом як мистецьке об’єднання “Б.” (МОБ) навколо групи акторів колишнього “Молодого театру” (створений 1918). Працював 1922 -1926 у Києві, а 1926-1933 у Харкові. У різні роки в театрі працювали Амвросій Бучма, Мар’ян Крушельницький, Олександр Сердюк, Наталя Ужвій, Степан Шагайда та ін. актори. “Б.” з його чіткою нац. та мистецькою позицією постійно зазнавав критики, яка звинувачувала театр у націоналізмі, в б-бі з політикою більшовиків. Наприкінці 1933 Лесь Курбас був заарештований, а театр переформовано і перейменовано у Харківський держ. драм. театр імені Тараса Шевченка.
Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ) – літ. о-ція 1925-1928 в УСРР. Стояла на засадах творення нової укр. л-ри шляхом засвоєння найкращих здобутків західноєвропейської к-ри. Фактичним лідером ВАПЛІТЕ був Микола Хвильовий, який висунув гасло “Геть від Москви!”, членами Микола Яловий, Микола Бажай, Олесь Досвітній, Іван Сенченко, Юрій Смолич, Павло Тичина, Юрій Яновський та ін. 1927 видавали журнал “ВАПЛІТЕ”. Погляди М. Хвильового зумовили критику о-ції з боку парт, і держ. діячів УСРР. Внаслідок постійних переслідувань ВАПЛІТЕ змушена була “саморозпуститись”.
Воєнно-господарський союз – об’єднання рад. республік на території колишньої Рос. імперії, формується протягом 1919-1921, починається з військ. органів, після сформованої єдиної армії була створена єдина фінансова система. Керівництво найважливішими галузями нар. господарства здійснювалося з єдиного центру – ВРНГ РСФРР, закони якої діяли і в УСРР. Фактично він сформувався уже до закінчення воєнних подій громадянської війни. 28.12.1920 було підписано двосторонній договір, який підтвердив ті міжреспубліканські відносини, які склалися в умовах “воєнного комунізму”, тобто в.-г. с. Керівництво найважливішими сферами життя України здійснювалося з Москви, за УСРР формально лишалося право на окремі військ. формування. Він був нежиттєздатним, бо зберігав старі імперські відносини рос. центру і нац. регіонів.
Грошова реформа (від укр. “грошова” і лат. “перетворюю, поліпшую”) – здійснені державою перетворення в грошовому обігу. В СРСР проведені 1922-1924, 1947 та 1961. У незалежній Україні – 1996.
“Договірна федерація” – в офіційних рад. документах поч. 20-х рр. відносини між рад. республіками визначались як федеративні, побудовані на системі двосторонніх і багатосторонніх угод, система цих угод характеризувалася саме як “д. ф.”, а фактично Україна – псевдодержава. Вона існувала кілька років на поч. 20-х рр. на території колишньої Рос. імперії. Формальна незалежність України та ін. республік обмежувалася нею. Реально Україна не мала “автономії”, тому це поняття пишеться в лапках.
Індустріалізація (від лат. “діяльність, старанність”) – система заходів, спрямованих на прискорений розвиток важкої промисловості з метою технічного переозброєння економіки й зміцнення оборони країни, процес створення вел. машинного виробництва в усіх галузях господарства країни. Уперше курс на індустріалізацію був проголошений більшовиками 1925 на XIV з’їзді ВКП(б). Відбувалася в СРСР і Україні наприкінці 20-х-30-х рр., у роки перших п’ятирічок.
Конфедерація (від лат. “об’єднання, спільність, сумісність” і “союз”) – форма держ. устрою, за якої кожна держава, що належить до союзу, зберігає незалежність, має свої органи держ. влади й управління, але водночас створює спец. органи для координації діяльності в певних сферах (військ., зовнішньополітичній тощо).
Концесія (від лат. “надання, дозвіл, згода”) – 1) договір передачі на певних умовах і певний строк громадянам або юрид. особам, здебільшого іноземним, права експлуатації лісів, надр, підприємств тощо, які належать державі або місцевим органам; 2) підприємство, яке діє за її договором.
” Коренізація ” – політика більшовиків у мовно-культурному питанні, спрямована на залучення на бік рад. влади інтелігенції та селянства корінних національностей (у тому числі українців). Сприяла створенню видимості гармонійного та вільного розвитку республік у складі СРСР. Запроваджена на XII з’їзді РКП(б) 1923, її укр. видозміна називається “українізація”.
Криза збуту (від гр. “вихід, закінчення” і укр. “збут”) – неможливість реалізувати третину пром. товарів 1923 через “ножиці цін”. Її об’єктивною основою була невідповідність між темпами розвитку промисловості та сільського господарства. Важливою причиною її виникнення було і відсутність твердої валюти, і знецінення паперових грошей – радзнаків. Влада захопилася можливістю легкої наживи, це був рецидив “воєнного комунізму”. Її було ліквідовано після втручання найвищих парт, і держ. органів шляхом зниження цін на пром. товари, підвищення на сільськогосподарські, введення твердої валюти.
Націонал-комунізм – течія у ком. русі, яка намагалася примирити ком. ідеї із завданнями нац. розвитку. Започаткували цей напрям Шахрай, Лапчинський, Мазлах, дехто відносить до нього і Миколу Скрипника, який не раз виявляв подібні погляди. Активними прихильниками цієї течії у 20-х рр. були Олександр Шумський і Михайло Волобуєв, які критикували політику більшовиків за насадження на найвищих посадах неукраїнців, хибну кадрову політику, екон. експлуатацію України.
Нееквівалентний обмін (від лат. “нерівноцінний” і укр. “обмін”) – несправедливий обіг сільськогосподарських і пром. товарів на користь других. Через нього уже 1923 виникла криза збуту і “ножиці цін”. Держава проводила його, бо хотіла за рахунок селянства нагромаджу ваги ресурси для відбудови і форсованого розвитку промисловості, у цілому вийти з кризи. Восени 1923 селяни змушені були продавати вчетверо більше хліба, ніж до війни, щоб придбати таку ж кількість пром. товарів – це його наслідок. Держ. і госп. апарат, зорієнтований на виконання команд центру, проявив своє безсилля і невміння діяли екон. методами, бо він проводив саме н. о. Він був дещо виправлений після втручання найвищих парт. і держ. органв СРСР у середині 20-х рр., щоб не допустити нових селянських повстань.
Нова економічна політика (неп) це екон. політика більшовиків 1921- 1928, що прийшла на зміну політиці “воєнного комунізму”; відмова від негайного переходу до комунізму, при цьому політ. влада цілком зберігалася в більшовиків. Один з осн. елементів – продподаток, передбачався комплекс заходів для денаціоналізації частини підприємств, легалізація торгівлі, допускалася оренда, дрібна прив. власність, розширилася сфера товарно-грошових відносин, скасування зрівнялівки в оплаті праці робітників, створювався ринок робочої сили та іи.
“Ножиці цін” – політика завищення цін на пром. товари і заниження цін на сільськогосподарські продукти з метою отримання додаткових прибутків.
Оренда (з лат. “здаю в найми, наймаю”) – найм певного особою чи о-цією в ін. особи чи о-ції майна (землі, будинків, підприємств тощо) у тимчасове користування на певний термін за певну плату; плата за користування таким майном.
Продовольчий податок (продподаток) – твердий (фіксований) податок для селян, прийшов на зміну продрозкладці у березні 1921 після рішень X з’їзду РКП(б). На підставі рішень цього форуму ВУЦВК і РНК УСРР ухвалили декрети і розпорядження спрямовані на його впровадження. Після його виконання селянин отримував право вільно розпоряджатися плодами своєї праці, продавати їх, що створювало екон. стимули для розвитку господарства. Це був перший і найголовніший крок до нової екон. політики.
Розруха, господарська розруха – стан економіки після кількарічної війни, госп. руїна. Найбільш руйнівним чинником, що впливав на її сільськогосподарську складову, була прод. політика більшовиків, зокрема продрозкладка. У пром. складовій було падіння виробництва до 10 %, наприклад, працювала лише одна доменна піч, у транспортній знищено близько 4-х тисяч кілометрів залізничних колій. Вона була спричинена багаторічною війною, але була б набагато меншою, якби не більшовицька політика “воєнного комунізму”.
Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР, Радянський Союз) – держава з ком. тоталітарним режимом, яка проіснувала з 30 грудня 1922 до 8 грудня 1991. До складу СРСР усі ці майже 70 років входила Україна (більша частина чи в сучасних кордонах).
Трест (від англ. “довіра”) – одна з структурних ланок управління в окремих галузях промисловості та в будівництві за часів командної соц. економіки, система главків була ліквідована, держ. підприємства об’єднувалися в т., а вони працювали на господарсько-розрахункових засадах.
Українізація – тимчасова політика ВКП(б), здійснювана в Україні у 1920 – на поч. 30-х рр., укр. різновид політики коренізації. Її суть полягала у тому, щоб управлінські структури оволодівали мовою і к-рою місцевого населення, а також поповнювалися за рахунок його представників. Це мало забезпечити моск. центрові контроль над Україною не тільки силовими, а й адмін.-політ. засобами. Однак в офіційних документах декларувалося, що осн. метою цієї політики є сприяння розвиткові укр. мови та к-ри. На 1923 тільки 797 з 11 826 відповідальних працівників парт.-держ. апарату УСРР заявили, що знають укр. мову. Нац. склад держ. апарату республіки був переважно неукраїнським. Найактивнішими діячами у. були Олександр Шумський і Микола Скрипник, які посідали пост наркома освіти УСРР у 1924-1927 і 1927-1933 відповідно. Найвищі посади продовжували займати неукраїнці. З 1927 став помітним процес згортання у., з 1930 почалося масштабне цькування нац. інтелігенції, з 1933 у. була остаточно припинена, а її активні діячі або прихильники були репресовані.
Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) – незалежна укр. церква, яка організаційно оформилася на Всеукраїнському православному соборі у Києві 14-30 жовтня 1921. Становлення УАПЦ відбувалося в контексті нац. відродження України як поступка рад. влади в процесі українізації. Очолювали УАПЦ митрополит Василь Липківський (1921-1927), митрополит Микола Борецький (1927-1930), митрополит Іван Пав-ловський (1930-1936). Церква проіснувала дев’ять років, останніх два роки під жорстоким пресом, 1930-1936 існувала під назвою “Укр. православна церква”. Її прихильниками були бл. сім млн осіб, знищена більшовиками, більшість кліру і значну частину мирян репресовано. Відродження УАПЦ відбуваюся у роки рад.-нім. війни. Новий рух за відродження УАПЦ в Україні почався у лютому 1989. У червні 1990 відбувся Всеукраїнський собор УАПЦ, який ухвалив Статут церкви та обрав її главою митрополита Мстислава (Скрипника) з титулом Патріарх Київський і всієї України. Після його смерті Патріархом обраний Дмитрій (Ярема), а після його смерті Патріарха не обирали.
Унітаризм (від лат. “єдність”) – держ. устрій, який характеризується централізованим керівництвом адмін.-терит. одиницями і відсутністю самоврядних засад. Згідно з Конституцією України, ухваленою 28 червня 1996, Україна є унітарною республікою.
Хлібозаготівельна криза – проблеми із продажем хліба селянами державі через низькі заготівельні ціни. Причиною її було намагання вирішити проблеми за рахунок села. Відбулася вона 1928-1929 і вирішення її силовим шляхом означало закінчення непу.
Централізм (від лат. “центральний”) – принцип о-ції системи управління, що полягає в підпорядкуванні місцевих органів, ланок управління та установ центр., не враховуючи особливостей та інтересів регіонів і обл.
Читайте тему “Українська СРР в умовах нової економічної політики (1921-1928)” , щоб детально розглянути матеріал.