Казки про попелюшок вже давно нікого не дивують. Але історія зльоту і падіння що загрузнула в розпусті і корупції Імельди Маркос, яка залізною рукою правила філіппінським народом і безсовісно спустошувала державну казну, не схожа на інших і до цього дня шокує громадськість.
Прибічники Імельди вважали, що вона облагодіяла країну. Її називали прекрасною Попелюшкою, принцесою, що стала, розумною і витонченою співбесідницею президентів, королів і самого римського папи. Проте, на думку опозиції, це була деспотична правителька, яка безсовісно грабувала Філіппіни, тоді як народ тягнув жалюгідне існування в убогих селищах, що нагадували гетто.
Чим більше Імельда вимагала відданості і кохання від своїх підданих, тим більше її ненавиділо. Як дружина президента Філіппін Фердинанда Марко-са, а також його головний радник і довірена особа, Імельда нагадувала підступну інтриганку Марію-Антуанету. Не мудро, що це викликало презирство і відразу у всіх, хто ненавидів пару Маркосов.
Інколи Імельду називали "сталевим метеликом": за яскравою зовнішністю ховалися непохитна воля і жорстокість.
Пожадливість, пихатість і егоїзм Імельди були безмежні. Настільки ж безмежно було і її марнотратство. У убогій, відсталій країні, де люди вмирали з голоду і хвороб, вона надівала на свій собаку ошийник з діамантів. Важко навіть представити, скільки дітей можна було б врятувати від передчасної смерті, якби гроші, які вона витрачала на свої витребеньки, витрачалися на покупку ліків.
Туристів, відвідуючих палац Малакананг — колишню резиденцію президента, а нині музей, — приголомшує перш за все ненаситна пожадливість "сталевого метелика". Під колишнім будуаром Імельди знаходиться приміщення площею майже 500 квадратних метрів. Спустившись в нього, відвідувачі завмирають в подиві, дивлячись на незчисленну кількість взуття, сумочок, нижньої білизни, на стелажі, забиті шубами з коштовного хутра і платтями від кращих модельєрів Європи.
Під час поїздок до Парижа, Риму або Нью-Йорка Імельда зупинялася в шикарнейших готелях, де її апартаменти щодня прикрашалися свіжими кольорами. На вечірки з багатими молодими гульвісами вона вирушала на особистому літаку, обладнаному ванною і душем з кранами із золота. Імельда з презирством говорила: "Бідняки назвали мене своєю зіркою, а зірка повинна сяяти!" Газети писали, що це її "сяяння" обійшлося філіппінській казні майже в п’ять мільярдів доларів.
Дорога вгору
Дитинство Імельди Ромуальдес (Маркос) прошло в убогості. Жалюгідна босонога дівчинка з простій філіппінської сім’ї і мріяти не сміла про діаманти і манто нірок — вона раділа шматку хліба до вечері.
Під час другої світової війни Філіппіни були аккупировани японськими військами. Сім’я Імельди залишилася практично без коштів для існування. Близькі до неї люди запевняли, що саме знедолене дитинство стало причиною пожадливості майбутньої дружини диктатора.
Коли Імельда підросла, вона немов по чаклунству перетворилася з бридкого каченяти в прекрасного лебедя — чарівну струнку азіатську фею з чарівними очима. Її краса підкорила молодого сенатора Фердинанда Маркоса. Той відразу зрозумів, що його здібності і честолюбство у поєднанні з неповторною красою Імельди відкриють йому дорогу до запаморочливої політичної кар’єри.
Маркос виявився правий. Після одруження в 1954 році Імельда стала його незамінним помічником в проведенні вибіркової кампанії. Часто, аби залучити народ на передвиборні мови, вона виконувала народні філіппінські пісні. Цей політичний дует зачарував країну.
Дорога в палац Малакананг для Маркосов виявилася важкою. Пізніше Імельда згадуватиме, що роль дружини, матерів, помічника і консультанта в політичних сутичках і інтригах виявилася для неї непосильною, і у неї стався нервовий зрив. Маркос відправив дружину до Нью-Йорка до кращих лікарів.
Після курсу лікування Імельда знов з головою поринула в суспільне і політичне життя.
Невтомна праця, інтриги, уміле залучення політичних прибічників і загравання з народом принесли свої плоди: у 1965 році Фердинанд Мазке став президентом. Двадцять один рік він і його дружина правили нещасною країною, вкінець розоряючи її.
Перший час Маркос був вимушений зважати на конституцію. За існуючими законами, через вісім років правління — в разі поразки на чергових президентських виборах — він міг втратити свій пост.
Аби не допустити цього, 21 вересня 1972 року Маркос оголосив в країні військове положення, що автоматично позбавило його від утомливої і непередбачуваної вибіркової кампанії і від нападок вільної преси, тут же поставленої під жорстоку цензуру.
Проте незадоволеність народу його правлінням зростала. Вже через два місяці після введення військового положення на урочистій церемонії один з присутніх кинувся на Імельду з довгим філіппінським ножем, званим "боло".
Нападаючий був убитий одним з охоронців, але до цього він встиг грунтовно полоснути ножем по руках Імельди. З цього дня Імельда за порадою провісника завжди носила на шиї шарф, аби вберегтися від ножа. До того ж вона ніколи нічого не викидала з побоювання, що старий одяг або взуття недоброзичливці можуть використовувати проти неї в чаклунських ритуалах.
Жорстокість і мстивість
Хоча військове положення і укріпило владу Маркоса, проте свій палац, що ретельно охороняється, покидав він рідко. Багато заокеанських дипломатичних місій диктатор доручав своїй дружині, що набила руку в інтригах.
У постійних роз’їздах Імельду супроводжувала велика група її прихильниць, "леді, що прозвали, в блакитному". Вони носили традиційні білі плаття з рукавами метеликом і блакитними поясами. Разом з ними Імельда колесила по світлу, витрачаючи нечувані суми на покупки і банкети.
Коли вилітав або приземлявся її літак, аеропорт Маніли закривали для інших рейсів. Сотні діточок в національних костюмах і з кольорами в руках, міністри з дружинами, вищий світ, а також армійська верхівка повинні були зустрічати і проводжати її, немов це не Фердинанд Маркос, а вона, Імельда, була президентом Філіппін.
Під час візиту до Ватикану Імельда була удостоєна честі з’явитися перед Іоаном Павлом II. Вона заявила, що з’явиться на аудієнцію в своєму звичайному білому вбранні. Проте офіційні представники папи римського ввічливо відмітили, що по протоколу їй слід надіти чорне плаття з довгими рукавами.
Врешті-решт Імельда вимушена була підкорятися. Але вона не забула завданих нею "образів". І коли папа Іоан Павло II прибув у філіппінську столицю з у відповідь візитом, сотні "леді в горбом" за наказом Імельди вітали його в білих відкритих платтях без рукавів.
Папа був не єдиним, хто випробував на собі мстиву вдачу Імельди. За декілька років до цього дісталося знаменитій англійській рок-групі "The Beatles", що приїхала на гастролі на Філіппіни в 1966 році. Місіс Маркос заявила, що їй би дуже хотілося, аби вони виступили для неї в палаці Малакананг. Видатна четвірка відповіла, що якщо Імельда бажає їх почути, то хай приходить на їх концерт на стадіон. Це привело самолюбиву правительку в лють. В день від’їзду музикантів на батьківщину на них напали головорізи, найняті Імельдой. Не втрутися поліція, музиканти були б нещадно побиті.
"Леді в блакитному" допомагали Імельде в організації розкішних прийомів. Особливо урочисто наголошувався день народження їх пані. Це "національне свято" найчастіше проходил в палаці на березі океану, де були два не поступливих олімпійським плавальних басейну, прекрасне поле для гри в гольф і декілька посадочних майданчиків для вертольотів.
У палаці Імельда із задоволенням співала перед гостями. У неї було приємне сопрано, а репертуар включав як народні, так і естрадні пісні. Інколи до неї приєднувався Фердинанд, і тоді вони дуетом виконували пісні про кохання.
Гостям зазвичай дарувалися сувеніри — як правило, з коштовних каменів або золота. У палаці були комори, доверху набиті подібними "дрібничками". Ненаситна Імельда в 1983 році за три місяці витратила в Римі, Копенгагені і Нью-Йорку понад п’ять мільйонів доларів, купуючи все, що попадалося їй на очі, — від банних рушників до картини Мікеланджело. При цьому вона смертельно ображалася, якщо хтось насмілювався звинувачувати її
корупції. "Мене називають хабарником і розпусником, — скаржилася Імельда. — Але то хіба я схожа на ту, яку можна купити?"
Пісок з Австралії
Імельда Маркос роз’їжджала по світлу не лише для того, щоб поповнити свій величезний гардероб: вона шукала і знаходила політичну і економічну підтримку режиму Маркоса, умовляла монархів і високопоставлених осіб з Європи відвідати Філіппіни, відпочити там і особисто переконатися в процвітанні країни.
У 1979 році поблизу Маніли був відкритий шикарний курорт Марбелла, призначений для багачів зі всього світу. Імельде здалося, що пісок на пляжах недостатньо світлий. Вона тут же відправила літак за піском потрібного кольору до Австралії.
За словами тих, хто добре її знав, невгамовне прагнення до влади і безумне марнотратство почалися у Імельди в 1969 році — після того, як вона дізналася про любовний зв’язок мужа з американською актрисою Доуві Бімс. Правителька негайно видворила її з країни. Проте Бімс, передбачаючи такий хід, запаслася плівками із записами своїх побачень з Фердинандом.
Копії компрометуючих президента записів попали в руки політичних противників Маркоса, таких як сенатор Акино, який використовував їх в боротьбі проти диктатора. Це розлютувало Імельду, і в 1972 році сенатор по помилковому звинуваченню виявився у в’язниці.
Публічно зганьблена невірністю мужа і розповідями Бімс про те, що Фердатавді вважав дружину фригідною, Імельда пред’явила своєму чоловікові ультиматум. Вона не стане добиватися розлучення і допомагатиме йому у всьому, але і він не повинен заважати здійсненню її грандіозних планів вивести країну в число передових.
Прожекти Імельди, що далеко йдуть, включали і проведення в Маніле міжнародного кінофестивалю. Почалася скажена гонка.
При будівництві величезної будівлі, в якій повинен був проходить фестиваль, сталася катастрофа. На ще сирих бетонних перекриттях в поспіху зводилися наступні поверхи, і будівля звалилася, поховавши під уламками сто шістдесят вісім робітників.
Аварійні команди, родичі готові були уручну розбирати розвалину", аби витягнути тіла загиблих з-під уламків.
Але Імельда заявила, що навіть національна трагедія не зупинить початої справи, і, аби прискорити, будівництво, розпорядилася залити руїни бетоном і продовжувати роботи.
До 1975 року Маркос вже повністю втратив контроль над дружиною. Вона змусила президента офіційно призначити її на один з вищих державних постів і перестала приховувати свій інтерес до багатих молодих нероб.
Люди, що близько знали Імельду, стверджували, що її стосунки з юними "нарцисами" були платонічними. Байдужа до плотських розрад, Імельда використовувала їх не в будуарі, а лише при появі на публіці, аби створити собі імідж роковой жінки.
До 1979 року Імельда Маркос придбала таку величезну владу, що перетрусила весь кабінет міністрів, і новий уряд назвали "кабінетом Імельди". Члени її сім’ї і наближені особи отримали високі пости, а всі нитки прибуткового бізнесу виявилися в руках улюбленчиків "першої леді".
Фердинанд розумів, що на багнетах вони з дружиною довго стриматися у влади не зможуть.
У 1981 році він відмінив військове положення і висунув свою кандидатуру на чергові президентські вибори.
Вибори відбулися, і нікого не здивувало, що Маркос знову виявився "народним обранцем". Нечисленним противникам диктаторської пари
швидко і енергійно заткнули роти.
Відсвяткувавши перемогу, Імельда Маркос вирішила з цієї нагоди придбати що-небудь стоїть. За нечуваних гріш вона купила в Нью-Йорку торгівельний комплекс, розкішні будівлі на престижній П’ятій авеню, адміністративні будівлі на Уолл-стріт і Медісоні-авеню, старовинні особняки до Нью-Джерсіа.
А тим часом здоров’я Маркоса почало нестримно погіршуватися. Справами держави все частіше займалася Імельда. Але в країні назрівали події, що зруйнували всі її плани.
Початок кінця
У серпні 1983 року сенатор Акино, що знаходився після арешту у вигнанні в США, повернувся на Філіппіни. Проте при виході з літака він був убитий одним з головорізів Маркоса.
Режим Маркоса ще стримувався на плаву, але правитель вже не міг впоратися із зростаючою незадоволеністю народу. Вбивство сенатора Акино послужило сигналом для масових виступів.
Почалися щоденні демонстрації протесту, страйки. Народ вимагав оголошення імпічменту президентові.
Імельда розуміла, що їх влада слабшає з кожним днем, і звернулася за порадою до окультистів і астрологів.
На Маркосов стали чинити тиск і політичні круги США, що довгий час були їх вірним і надійним союзником і партнером.
У 1986 році, все ще сподіваючись на благополучний результат, Маркос оголосив про позачергові вибори президента.
Відплата за роки жорстокого правління наздогнала владолюбну пару. Вдова сенатора Акино, Корасон, випередила Маркоса на виборах. Але результати підрахунку голосів були фальсифіковані, і 15 лютого Фердинанд знову оголосив себе президентом.
На Філіппінах назрівала революція. Розуміючи, що подавити її не удасться, Фердинанд з Імельдой були вимушені таємно покинути Манілу, захопивши награбоване багатство.
Вигнання… і повернення
Змучений хворобою, Фердинанд помер у вигнанні на Гаваях. Імельда залишилася одна. Попереду неї чекали судові розгляди — розплата за два десятиліття вакханалії зла і корупції.
Але навряд чи навіть найдосвідченішим детективам удалося б простежити за розміщенням її мільйонних вкладів в найбільших банках світу і оцінити вартість акцій і нерухомості в Нью-Йорку, Римі і Лондоні.
Офіційні особи США не можуть точно визначити, скільки грошей вкрала у свого народу Імельда, але вважають, що її стан перевищує десять мільярдів доларів.
Чи буде з часом хоч щось з награбованого повернене убогій країні — сказати важко, оскільки за рішенням американського суду Імельде Маркос дозволено зберігати свої заощадження в американських банках.
Неймовірно, але Імельда вважає, що постраждала від невдячних співвітчизників, що вони з мужом були уособленням свободи, справедливості і демократії.
У 1990 році колишня перша леді Філіппін отримала дозвіл повернутися на батьківщину — за умови, що сплатить всі необхідні податки і мита.
Переживши вигнання і ряд судових тяжб, Імельда все ще збиралася боротися за владу.
Перед вильотом на батьківщину вона заявила: "Я підкорятимуся волі свого народу і зроблю все для його блага".
Імельда Маркос мріє про той великий момент, коли народ знову пригадає про неї і побачить в ній єдину гідну претендентку на вищу владу в країні.