Цікаві факти про газети
У Франції існує газета, яка Виходить лише у високосні роки – 29 лютого. Називається вона La Bougie du Sapeur (“Свіча сапера”). Серед інших матеріалів в ній публікується кросворд, відповіді на який, як і належить, друкуються в наступному номері… через чотири роки! “Свічку сапера” можна передплатити. Коштує це задоволення 100 євро, а термін передплати становить одне століття.
Видавці французького тижневика ” Ля газетт” перед тим, як почати його випуск, пообіцяли, що читачів чекають всілякі сюрпризи. Своє слово вони стримали: перший же номер газети був більше 2 метрів у ширину!
Американський журналіст Білл Койленд з міста Сарасота протягом 20 років складав для місцевої газети прогнози погоди у віршованій формі.
У Франції раніше видавалася щотижнева газета “Сіль і перець” з двох сторінок. Вона друкувалася на спеціальному водонепроникному папері і призначалася спеціально для тих французів, які любили читати під час їжі. У газеті публікувалися найважливіші новини і свіжі анекдоти.
Найменша у світі газета видається в англійському місті Сарей. Розміри видання First News складають всього 32 на 22 міліметра.
Вага річної передплати на газету New York Times перевищує 235 кг. Не дивно, що якщо кожен її читач здасть свою газету на макулатуру, це вбереже від вирубки 75000 дерев.
Американська газета “Найостанніші новини” виходила… щогодини! Її читали в основному пасажири рейсів Вашингтон-Нью-Йорк-Вашингтон, які щогодини здійснювали літаки авіакомпанії Pan American.
У середньовічному Китаї видавалася газета під назвою “Цзінь Пао”. Коли редактору потрібно було повернути автору неприйнятий рукопис, він посилав йому листа такого змісту:
“Преславний брат Сонця і Місяця! Раб твій розпростертий біля твоїх ніг. Я цілую землю перед тобою і благаю дозволити мені говорити і жити. Твій шановний рукопис удостоїв нас свого споглядання, і ми із захопленням прочитали її. Клянуся останками моїх предків, що я ніколи не читав нічого настільки піднесеного. Зі страхом і трепетом відсилаю її назад. Якби я осмілився надрукувати цей скарб, то імператор повелів би, щоб він назавжди служив зразком, і щоб я ніколи не смів друкувати нічого, що було б нижче його. При моїй літературній досвідченості я знаю, що такі перли попадаються раз в десять тисяч років, і тому я повертаю його тобі. Молю тебе: прости мене. Схиляюся до твоїх ніг. Слуга твого слуги, редактор (підпис)”.