«Старий і море» аналіз


«Старий і море» — повість-притча американського письменника Ернеста Хемінгуея про кубинського рибалку Сантьяго, його боротьбу з гігантською рибиною, що стала найбільшою здобиччю у його житті.

«Старий і море» Хемінгуей аналіз

Рік написання: 1952 (У 1953 році за свою повість Ернест Хемінгуей отримав Пулітцерівську премію, в 1954 році — Нобелівську премію з літератури)

Головні герої «Старий і море»

    Сантьяго — старий рибалка Манолін — сусідський хлопчисько

Теми та проблеми «Старий і море» : людина і природа; внутрішнє наповнення життя, що обумовлює почуття людської гідності, самовідчуття людини; сенс життя; наступність поколінь; людина серед людей, людські спільноти.

У повісті йдеться про боротьбу старого рибалки з велетенською морською рибою — марліном. Така, здавалося б, проста історія, але як зумів її розповісти Хемінгуей!

З побутової точки зору в повісті все логічно, причиново обумовлено, і межі реального світу ніде не порушуються. Розміри марліна не перевищують меж можливого, у самій рибі немає нічого містичного чи «фатального». Підкреслено реальний характер мають і всі дії старого, хлопчика Маноліно та інших персонажів, усі деталі побуту теж реальні.

Отже, Сюжет твору «Старий і море» досить «життєподібний». Але згадаймо про «теорію айсберга» Хемінгуея. Основний філософський зміст твору прихований, «під водою». І виражається він у тих проблемах, які ми щойно визначили.

Мова в повісті йде не тільки про старого чи хлопчика, але й про людину та людство. Те, що відбувається з рибалкою, виявляється важливим для людей загалом, незалежно від роду занять. Сама убогість «реквізиту» ніби підкреслює загальнолюдське значення повісті, що розкриває основи людського існування. Саме тому кожне слово тут важливе, насичене значенням.

Письменник стежить за кожним порухом свого героя, за плином кожної думки в його свідомості. Старий утілює долю людини серед стихії. Сантьяго оточують море, риби, зірки, небо. Усе наповнене символами. Море для нього — жінка, а зорі — сестри. Та й риба — не просто реальна риба, у ній прихована сила, що пронизує увесь світ. В образі Сантьяго символічно зливаються людина і світ.

Можливо, це перший твір Хемінгуея, у якому людина щаслива, бо відчуває примирення з життям. Те, що в самотнього Сантьяго є хлопчик, якого він любить, хлопчик, який буде продовжувати його справу, робить фінал повісті оптимістичним. Людина непереможна, вона здатна вистояти й подолати всі перешкоди. А тому символічним стає сновидіння старого: молоді леви — спогади про молодість, мандри до Африки. Його сон пильнує Маноліно. Юність поруч із ним — в образі хлопчика і в образі левів.

Повість-притча вимагала особливого художнього втілення. Тому її уривчастий, лаконічний ритм змінюється повільними, розгорнутими пейзажними картинами, як, наприклад, описи нічного і вранішнього моря.

Характерні для повісті монологи старого сповнені мудрості та спокою. Завдяки незвичайній майстерності автора, ця історія-притча стала, за словами У. Фолкнера, «поезією, перекладеною мовою прози».