«Собор Паризької Богоматері» характеристика Клода Фролло викладена в цій статті.
Клод Фролло — один з центральних персонажів роману Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері». Священик, архідиякон Жозасскій собору Паризької Богоматері. Алхімік, чорнокнижник.
«Собор Паризької Богоматері» образ Клода Фролло
Фролло Клод — архідиякон собору Паризької Богоматері у кінці XV ст. Архідиякон постає в романі як високий, широкоплечий чоловік, трохи смаглявий. Він не обділений фізичною силою і володіє, до того ж, сильним, чистим голосом.
Він розумна, самолюбна і розсудлива людина, він захоплюваний диявольською пристрастю до прекрасної циганки Есмеральди.
«Среди множества лиц, озарённых багровым пламенем костра, выделялось лицо человека, казалось, более других поглощенного созерцанием плясуньи. Это было суровое, замкнутое, мрачное лицо мужчины. Человеку этому, одежду которого заслоняла теснившаяся вокруг него толпа, на вид можно было дать не более тридцати пяти лет; между тем он был уже лыс, и лишь кое-где на висках ещё уцелело несколько прядей редких седеющих волос; его широкий и высокий лоб бороздили морщины, но в глубоко запавших глазах сверкал необычайный юношеский пыл, жажда жизни и затаённая страсть. Он, не отрываясь, глядел на цыганку, и пока шестнадцатилетняя беззаботная девушка, возбуждая восторг толпы, плясала и порхала, его лицо становилось все мрачнее. Временами улыбка у него сменяла вздох, но в улыбке было ещё больше скорби, чем в самом вздохе».
Фролло Клод переслідує її і йде на будь-які злочини в спробах її отримати: доручає своєму вихованцеві Квазімодо викрасти дівчину, намагається убити коханого нею капітана де Шатопера. У замаху звинувачують дівчину і засуджують її до смерті.
Клод Фролло пропонує їй тікати з в’язниці в обмін на задоволення його пристрасті, отримавши відмову, підбурює паризьких обідранців напасти на собор Паризької Богоматері, де вона сховалася, а сам в розпал побоїща викрадає Есмеральду; та знову відкидає його любов, і тоді Фролло, оскаженілий загибеллю свого молодшого брата, який брав участь в нападі на собор, віддає дівчину на погибель. Будучи основним двигуном фабульної дії роману, Фролло сам по собі фігура досить традиційна.
З одного боку, в ньому втілюється тип демонічного, одержимого пристрастю до жінки церковника, успадкованого від готичного роману; з іншого боку, своєю ученістю і незадоволенням нею він нагадує доктора Фауста. Ця остання сторона характеру зв’язує образ Фролло з історико-культурною лінією роману Гюго; з одного боку, архідиякон утілює в собі темні і жорстокі сторони середньовічної культури (він займається алхімією і для поповнення своїх знань не гидує відомостями, здобутими його другом королівським прокурором при тортурах «чаклунів»), з іншого боку, саме в його вуста автор вкладає пророчу фразу «це уб’є те»(тобто «книгодрукування уб’є готичну архітектуру»), принципово важливу для історіософської концепції Гюго; нарешті, саме Фролло пише на стіні по-грецьки слово «рок», що резюмує собою зміст романного сюжету про рокові пристрасті.