Українські народні думи — це неначе поетичний літопис козацького життя, бурхливого й широкого, як море. Хоч вони з’явилися не без впливу книжної освіти, як свідчить про це часте вживання церковнослов’янських слів, дійшли до нас в усній передачі народних співаків, лірників-бандуристів, кобзарів.
Дума — вид українського народного героїчного епосу: ліричний, оповідний твір про історичні або соціально-побутові події, який має своєрідну будову й виконується речитативом (читання співучим голосом під музичний супровід кобзи чи бандури). Поява дум припадає на ХV–ХVІ століття.
Особливості народних дум
Особливості народних дум (історичних):
— зображення важливих суспільних подій, видатних історичних осіб;
— певне дотримання правдивості життєвих фактів;
— докладність поетичної розповіді;
— висока поетичність мови;
— невелика кількість основних дійових осіб (дві-три);
— своєрідність побудови (зачин, основна частина, повтори, кінцівка);
— віршована форма (нерівноскладовість рядків, довільна специфіка римування, монорими);
— виконання речитативом під акомпанемент кобзи, бандури, ліри;
— усне поширення і зберігання;
— варіантність тексту;
— великий обсяг (як для фольклорних творів).