Вірш «Кобзарю…» Ліни Костенко побудований у формі діалогу автора з Кобзарем. У чотирьох строфах Ліна Костенко розповідає своєму попереднику з дев’ятнадцятого століття Т. Шевченку про нелегку епоху, «оцей двадцятий невгомонний вік».
«Кобзарю…» Ліна Костенко
Кобзарю,
знаєш,
нелегка епоха
оцей двадцятий невгомонний вік.
Завихрень — безліч.
Тиші — анітрохи.
А струсам різним утрачаєш лік.
Звичайні норми починають ст? аріти,
тривожний пошук зводиться в закон,
коли стоїть історія на старті
перед ривком в космічний стадіон.
Вона грудьми на фініші розірве
Чумацький Шлях, мов стрічку золоту.
І, невагома, у блакитній прірві
відчує врз вагому самоту.
І позивні прокотяться луною
крізь далі неосяжно голубі…
А як же ми, співці краси земної?
Чи голоси у нас не заслабі?
Чи не потонуть у вітрах простору?
Чи сприймуть велич нової краси?..
Тарас гранітний дивиться суворо:
— А ви гартуйте ваші голоси!
Не пустослів’ям, пишним та барвистим,
не скаргами,
не белькотом надій,
не криком,
не переспівом на місці,
а заспівом в дорозі нелегкій.
Бо пам’ятайте,
що на цій планеті,
відколи сотворив її пан Бог,
ще не було епохи для поетів,
але були поети для епох!
Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.
Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша «Кобзарю…» Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.