План поеми Д. Байрона “Мазепа” Наведений в цій статті.
Байрон “Мазепа” план
1. Поразка шведів під Полтавою.
“В жахливий день біля Полтави / Від шведів щастя утекло, / Навкруг порубане, криваве / Все військо Карлове лягло…”. (Тут і далі – переклад Д. Загула)
2. Мазепа серед почту короля Карла ХІІ.
“А поруч в лицарській юрбі, / Де звісив дуб гілля дебеле, / Мазепа стомлений собі / З трави тверду постелю стеле. / Гетьман – похмурий і старий / І сам, як дуб той віковий…”.
3. Розмова Карла із Мазепою.
“Король з усмішкою гіркою / Свою мізерну пайку взяв / І, приховавши приступ болю, / Бадьоро, голосно сказав: / “У всіх із нашого гуртка / Відважний дух, тверда рука, / Та хто в цей час маршів, боїв, / Балакав менше й більш зробив, / Ніж ти, Мазепо?..””.
4. Розповідь Мазепи про себе:
А) при дворі короля Казиміра
“…Так років з п’ятдесят назад. / Мені двадцятий рік минав… / Ще Казимір королював, / Ян Казимір… Шість років я / Був паж у того короля…”;
Б) дружина графа-воєводи
“Молодша щось на тридцять літ, / Все важче зносила вона / Свою нудьгу і графів гніт”;
В) зародження кохання
“…Це несвідоме поєднання – / І ми ніколи не збагнем, / Як раптом іскорка кохання / Шаленим вибухне вогнем. / За нею стежив я здаля, / Зітхав, дививсь і плакав я, / Аж доки нас удвох звели,- / І відтоді здибались ми…”;
Г) взаємність почуття
“Кохав я і коханим був… / Кохав я і зазнав кохання. / Хоч і щаслива доля ця, / А все ж кінець її – страждання / Ми потай бачились…”;
Д) викриття
“…нас двоїх одної ночі / Схопила зграя шпигунів… / Від гніву граф оскаженів -… / Яка Терезина судьба, / Не скажу вам – не знаю й сам. / Отак нас доля розлучила! / Але ж і лютий був, аж страх, / Прегордий воєвода-граф! / Він сам для себе був святий / І думав, що в очах народу, / Як і в моїх, він теж такий…”;
Е) покарання
“…Годованця степів / Ведуть спітнілого до мене. / Мене десяток гайдуків / Йому до спини прикрутив / Тугим ремінням – і пустив… / Свисток, батіг… і кінь побіг, / Що так би й водопад не зміг”;
Ж) бажання помсти
“…Що прийде день і я вернусь / З десятком тисяч верхових / І за ганьбу свою помщусь, / І дяку графові складу / На тих зухвалих дворових – / За негостинну ту їзду”.
И) на спині у коня
“Який же був мій гнів і страх, / Одчай і холод, голод, жах, / Які ж я мусив мати болі – / Коли-то, зв’язаний і голий, / Кудись у безвісті летів!”;
К) загибель коня
“Тут сам остався я в одчаї, / Прив’язаний тугим ременем / До цього трупа без життя…”;
Л) порятунок
“…Я зрозумів, що ще не вмер, / Що це й не сон, бо хтось не дав / Мене на жир шулік і гав”;
М) пояснення порятунку
“…Я б не хотів / Надокучати вам згадками, / Як гостював я в козаків. / Вони знайшли мене в долині, / Внесли мов трупа в ближній дім / І врятували…”.
5. Завершення поеми.
“…”А потім / Я став гетьманом в їх країні…” / Та ви дивуєтесь, чому / Король не дякував йому / За повість? Він причину знав: / Король уже з годину спав”.