Цитатна характеристика Цахеса
Ставлення матері : “покарало нас небо оцим маленьким виродком, якого я привела на світ собі на ганьбу й на посміх людям”. Зовнішність : “на своїх павучих ногах не може ні стояти, ні ходити і тільки мурчить та нявкає, немов кошеня, замість того, щоб говорити”. “Те, що на перший погляд можна було цілком сприйняти за химерно скручений цурпалок дерева, було не що інше, як потворний малюк якихось дві п’яді на зріст. Голова в потвори глибоко запала між плечима, на спині виріс горб, як гарбуз, а зразу ж від грудей звисали тонкі, немов ліщинові палички, ноги, тож весь він був схожий на роздвоєну редьку. На обличчі неуважне око нічого б і не розгледіло, але, придивившись пильніше, можна було помітити довгий гострий ніс, що витикався з-під чорного розкошланого чуба, пару маленьких чорних очиць, що виблискували на зморщеному, як у старого, обличчі”. Поведінка : “Він жер як не в себе жайворонків, пив малагу і гданську впереміш, рохкав, бурмотів крізь зуби й через те, що ледве виглядав з-за столом кінчиком гострого носа, дуже вимахував ручками і ніжками. Очі : “іскрилися, мов у кота”. Про себе: “Я найкращий їздець. Я служив добровольцем у кірасирах і відбув із ними похід, навчав у манежі офіцерів та солдатів верхової їзди”. Погані манери : “лупнув на князя своїми оченятами і, не звертаючи більше на нього уваги, став запихатися смаженим жайворонком, якого щойно поцупив зі столу”.
Думки героїв про Цахеса:
- Фабіан й Бальтазар : “у нього був вигляд настромленого на виделку яблука, на якому вирізано чудернацьку пику”. “Коли Фабіан побачив перед собою дивну маленьку потвору, він голосно зареготав”. Бачення інших людей : “Він був невеличкий на зріст, але тендітної постави, з приємними рисами обличчя і найкращими в світі кучерями. До того ж, він показав себе прегарним їздцем, бо скочив з коня так спритно, з такою гідністю, ніби найкращий стаєнний нашого князя”. Мондшайн : “доля послала мені в його особі найздібнішого і найрозумнішого працівника”. Князь : “Такі юнаки, як ви, – окраса вітчизни, вони заслуговують на те, що володарі їх відзначали”. Професор естетики: “Ти ж після мене перший поет на світі”. Мош Терпін: “Обдарований, надзвичайно здібний юнак”, “Він, напевне, князівської крові, а можливо, що й королівський син”. “Цей таємний радник в особливих справах – справжній англієць”. Проспер Альпамус: “Потворний Циннобер і не коренячок, і не гном, а звичайнісінька людина, але про нього дбає якась таємна магічна сила”. Думка інших : “Чужинці й далі вважали Циннобера за найкращу і найрідкіснішу мавпу”.