Гуморески Павла Глазового про родину ( Сім’ю )- про відносини чоловіка та жінки, Тещу, свекруху, про зраду, Про дітей, про бабусь та дідусів ви можете прочитати в цій статті.
Гуморески Глазового про родину
СУПЕРЕЧКА
Матір звуть Елеонора, а батечка – Савка.
Синок у них підростає, ім’я йому Славка.
Батько щирий українець, мати – сибірячка.
– Нє говорі, – учить мати, – гавкаєт собачка.
Вєдь нє гавкаєт собачка, она, дєтка, лаєт.
Ето тєбє твой папаня язик засоряєт.
Сколько раз я говоріла: пожалєй рєбйонка!
Зачєм же ти уродуєш, дєлаєш подонка?
– Прошу cлова вибирати, – насупився Савка. –
Це ти мене зараз лаєш, а собака – ГАВКА!
УНІКАЛЬНИЙ ЧОЛОВІК
Лає жінка чоловіка: – Я варю, і шию,
І підлоги натираю, і каструлі мию,
Він же вернеться з роботи, влізе у піжаму
І куняє на дивані, вже пролежав яму.
А свекруха до невістки промовляє тихо:
– Не чіпляйся ти до нього, буде тобі лихо.
Хвали бога, що сидить він в рідному гніздечку,
Не блукає по пивничках і не скаче в гречку,
І нічого знать не хоче, крім сім’ї своєї.
Таких’скоро виставляти будуть у музеї.
Гумореска Павла Глазового “Кошмар”
З чорного гумору
Синок родився у Мартина.
Минає рік – мовчить дитина.
Лише коли минуло два,
Найперші мовило слова.
Сказало “мама” –
вмерла мама.
Сказало “баба” –
вмерла баба.
Сказало “дід” –
умер і дід.
Сказало “тато” –
вмер сусід…
Так прояснилась для Мартина
Життя сімейного картина.
Павло Глазовий Гумореска “Близнята”
Тракториста молодого Грицька Воротила
Повідомили: близняток жінка народила.
Він біжить до родбудинку, дума: два синочки!
А насправді їх ще більше: синок і дві дочки.
Вскочив Гриць до коридора, не пускають далі.
– Гляньте в шибочку,- говорять,- он де ваші лялі.
Гриць у шибку заглядає: – Бачу дві дитини.
А що в третьому пакунку? Запасні частини?
ЯК КУЗЬМУ ПРОВЧИЛА ЖІНКА ЙОГО МИЛА
Повернувсь Кузьма з роботи, освіжився в ванні,
Одягнув нову піжаму та й ліг на дивані.
Лежить собі, проглядає журнали й газети.
А дружина варить, смажить, готує котлети.
Пообідав Кузьма смачно, запалив “Казбека”.
– Ну чого ти, – пита жінку, – така недалека?
Тільки в тебе і балачки про бощі й олію,
І ні слова про театри, про драматургію.
А є жінки! Збоку глянеш – ходить, як Аїда.
Драматургів усіх знає аж до Евріпіда.
Так і сипле: Тіто Гобі, Карузо, Фелліні,
Есамбаєв, Магомаєв, Кобзон, Паганіні…
А ти яка? Ти ж не тямиш в цьому ні бельмеса.
Ти ж не можеш відрізнити Брамса від Бернеса.
Давно тебе не бачив я в хорошому платті.
Тиняєшся у тапочках, в дешевім халаті.
Ти забула, що є в світі жіночі принади –
Перманенти, манікюри, духи та помади.
Я хотів би бути мужем культурної дами,
А ти чавиш помідори, бряжчиш друшляками,
Що побачиш – вишні, сливи, – пхаєш у консерви…
Я не можу, розумієш? Здають уже нерви.
Через добу повернувся наш Кузьма додому.
Зустрічає його жінка в платті голубому.
Очі чорним підведені, на губах помада.
Закрутило Кузьмі в носі від духів “Еллада”.
Плаття модне, вузесеньке, облягає форми,
Ще й коліна не прикриті – такі тепер норми!
Посадила Кузьму в крісло, сіла проти нього.
Як французька кінозірка, виставила ноги.
У Кузьми від здивування потилися змокла.
А дружина запитує: – Ти читав Софокла?
Тобі, може, до вподоби п’єси Евріпіда? –
Сопе Кузьма: – Відчепися! Подавай обідать.
Нащо мені Евріпіди? Нащо їхні п’єси?
– А ти ж казав, що у мене дрібні інтереси,
Що немає шику-блиску, манери негарні.
Я сьогодні простирчала півдня в перукарні.
Перукар просив, між іншим, щоб прийшла я знову.
Запевняв, що я похожа на Любов Орлову.
Не було у мене часу возиться з обідом,
Так я тобі й замінила обід Евріпідом.
* * *
У ПИСЬМОВІЙ ФОРМІ
За дрібничку посварились чоловік і жінка.
Чоловік ходив надутий і мовчав, як стінка.
А коли вкладався спати, наче незнайомий,
Написав записку жінці: “Розбудить о сьомій”.
Та й заснув собі спокійно, мов упився маком.
Вранці глянув на годинник: вже дванадцять з гаком.
А в руці стирчить записка, писана дрібненько:
“Рівно сім. Доволі спати. Уставай швиденько!”
* * *
СІМЕЄЧКА
Батько став серед кімнати, гаманцем трясе.
– Подивіться, п’ять копійок лишилось – і все.
Це синок мій із кишені гроші вичища,
Щоб крутити в ресторанах всякі ча-ча-ча.
Що за люди? Що за звички? Що це за сім’я? –
Мати каже: – А можливо, взяла гроші я?
– Ні, не ти! – гукає батько. – Ти береш не так.
Якби ти, хіба б лишився хоч один п’ятак?
* * *
ЗОЛОТІ РУКИ
Поталанило зустрітись двом старим друзякам,
Що не бачились, напевне, двадцять років з гаком.
Пропустивши по чарчині, ходять по квартирі
І тихенько розмовляють, збуджені і щирі.
Гість любується портретом: – Гарна балерина! –
Посміхається хазяїн: – То моя дружина. –
Гість картину розглядає: – О, яка картина!
Хто так здорово малює?
– Теж моя дружина. –
Гість побачив піаніно у кутку кімнати.
– Грати любиш?
– То дружина… Я не вмію грати.
– От так жінка! – гість радіє. – Руки золотії.
І танцює, і малює, навіть грати вміє. –
А хазяїн сумно каже: – Перша гарно грала,
Друга добре танцювала, третя – малювала.
А проте найкраща жінка, дорогий мій брате,
Та, що вміє борщ варити і білизну прати.
* * *
ЕХ, ЛІТА, ЛІТА…
– Мав я, брате, жінку – ідеал краси.
Талія тоненька, наче у оси.
А тепер змінилась, а тепер – не та…
Трохи зіпсувала зайва повнота.
Другий головою сивою хита.
– Правду ти говориш, швидко йдуть літа.
Тільки в мене жінка й досі, як оса:
Наче й не тоненька, а проте куса.
* * *
ГОЛОВА І ШИЯ
Чоловік говорить жінці: – Пам’ятай мої слова,
Що в розумному сімействі чоловік – то голова.
– Ну, а я, виходить, шия? – жінка весело пита. –
Шия ж голову як хоче й куди хоче поверта.
* * *
ДОБРА ДУША
Чоловік говорить жінці: – Ти сходи по воду. –
Жінка глянула сердито: – У таку негоду?
Та хороший же хазяїн в цю холодну пору
Пожаліє і собаку вигнати із двору. –
Чоловік змахнув руками: – О, пішла в атаку.
Хто ж сказав, щоб ти с собою узяла собаку?
* * *
ОРЕЛ
– Ти, – говорить жінка Гнату, – доки оженився,
Забивать дівчатам баки здорово навчився.
Ох, орел був! Відзначався витівками злими.
Двох лишити примудрився з дітками малими.
А женився, то й змінився: восьмий рік минає,
Як живем з тобою в парі, а дітей немає… –
Гнат надувся. – Це не диво. Я читав у школі,
Що орли страшенно рідко плодяться в неволі.
* * *
ЧУДЕСНА БРИТВА
Чоловік як сяде бритись, так і почалося:
– Ну й дере ж клятуща бритва! Просто рве волосся. –
І не витримала жінка: – Це вже ти нечесно…
Я картоплю нею чищу, так бере ж чудесно.
* * *
ВИГІДНА ЖІНКА
Стрів на вулиці Матвія
Панько Сарана.
– Здрастуй, – каже. – Познайомся:
Це моя жона.
– Дуже радий, дуже радий! –
Вигукнув Матвій.
Цмокнув жінку в праву ручку,
Поклонився їй,
А Панькові тихо мовив:
– Я не доберу,
Як ти міг узяти жінку
Отаку стару?
Видно, старша літ на двадцять?
– Ні, на двадцять п’ять.
Так зате грошви у неї
Свині не їдять. –
А Матвій ще тихше шепче:
– К бісу та грошва,
Як вона сліпа на око
Та іще й крива.
– Ай, – махнув Панько рукою, –
Хто з нас без гріха?
Не шепчи, балакай вільно,
Бо вона й глуха.
Павло Глазовий Гумореска “Дзень-дзелень”
– Народилося дитятко. Мамі радість, татку – теж.
Що з малим робити далі? До попа ж не понесеш,
А оновлених обрядів небагато в нас, на жаль.
Дехто нині пропонує видавать батькам медаль
І на ній писати букви, що такого-то числа
Народився син маленький а чи донечка мала.
Чи розумна це затія, не казатиму я вам.
Як на мене, то медалі я давала б матерям,
А батькам, в яких родились перша донька чи синок,
Я чіпляла б невеличкий біля галстука дзвінок.
І звеліла б, щоб носили всі батьки дзвіночки ті.
Більш було б у нас порядку у сімейному житті.
Тільки вздрів жонатий дядько гарну дівку, став, як пень,
Тільки здумав підморгнути, а дзвінок на шиї: дзень!
Чи за жінкою чужою той татусь побрів, як тінь,
Крутонувся скоком-боком, а дзвінок на шиї: дзінь!
А як сказиться той татко та із дому дралала,-
Дожене його дружина, як блудливого козла.
Не зуміє він сховатись ні вночі, ані удень,
Бо дзвінок на шиї скаже: – Ось я, люди! Дзень-дзелень!
Павло Глазовий ПІЖМУРКИ
Повернувсь Кузьма додому. У квартирі – сивий дим
– Хто курив? – питає жінку. – Чи не хахаль твій Максим? –
Загляда в кутки, під ліжка, покривала підійма
І приказує сердито: – Тут нема… І тут нема…
Потім дверці гардероба не вагаючись потяг.
Глядь: сидить сусідський Жора – більше метра у плечах.
Обдивився здоровила ошелешений Кузьма,
Зачинив тихенько дверці і сказав: – І тут нема…
Гумореска Павла Глазового “Невдалий приклад”
Повернулась жінка з Криму у свої краї.
На пероні зустрічає чоловік її.
Цмокнув раз у ліву щічку і стоїть. як пан.
– Та візьми ж ти,- каже жінка,- в мене чемодан.
І чого не обнімаєш? Став, як каланча.
Подивись он, як мужчина жінку зустріча:
Обнімає, пригортає, мов не бачив вік.
– То невдалий в тебе приклад,- мовив чоловік.-
Він її не зустрічає, а випроводжа.
А по-друге, я їх знаю: жінка то чужа.
Гумореска Павла Глазового “В рідному гніздечку”
Чоловік майнув у Крим лікувать подагру,
А дружина літаком вилетіла в Гагру.
Повернулися назад загорілі, свіжі
Від курортних процедур, від смачної їжі.
– Ну,- питає чоловік в рідному гніздечку,-
Як поводилась ти там? Не скакала в гречку?
– Ах, який же ти дивак! – жінка засміялась.-
Все робила так, як ти, грілась, лікувалась…
– Так, як я? – сердитий муж вдарив себе в груди.-
Більше я тебе саму не пущу нікуди!
Також перу Глазового належать такі гуморески про сімю – ” Щаслива Настя “, ” Прощання “, ” Мрія про море “, ” Чому стало дітей мало “