Вірші Ольги Чорної
Україно моя росяниста,
Берегине стражденна моя,
Ти мелодія чиста, іскриста
І цілюща, джерельна вода.
Торувала шляхи із неволі,
У руїнах бувала не раз
І терпіла гірку свою долю,
Про яку нам повідав Тарас.
Стільки вірності, сили, любові
Зародила у кожній душі,
Твої очі, озера, діброви
Не забути ніколи мені.
Наша мати, сувора і мила,
Хай всміхається доля твоя.
Розквітай, барвінкова, єдина
Світла радосте, зоре моя!
Мальви ясніють яскраві,
Стукають тихо в вікно,
Ранки зринають в уяві,
Ті, що минули давно.
Там босоноге дитинство
Ніжним війнуло крилом,
Ось вже бреду я імлистим
Шляхом за нашим селом.
Мама стрічає ласкаво,
В вічі загляне мені:
“Де ж, дитино, блукала,
Їстоньки хочеш чи ні?”
Пестить маленьку голівку,
Горне до теплих грудей,
Бачу вже рідну домівку
В озері синіх очей.
Вірш Ольги Чорної про рідну школу
Сп’яніли троянди
У світанні ранковім,
Чорнобривцями пахне
Біля нашої школи.
Я прямую садами,
Де похилені віти,
Рожевіють плодами
Найсолодшими в світі.
Я стаю на поріг
Найсвітлішого класу,
А яку із дорог
Оберу я із часом?
КУРИЛЬСКИЙ ПЕЙЗАЖ
Шиповника благоуханье,
Цветов румяных лепестки.
“Курильской розой” не случайно
Островитяне нарекли.
Земля здесь глубоко вздыхает,
Струит из недр горячий ключ
И солнце в озере купает
Свой ласковый и нежный луч.
Всплеснулась рыба недалеко,
Круги дрожат еще в воде,
А вечерами одиноко
Луна грустит в моем окне.
У ЛЕСИНІЙ КАЗЦІ
Я вижу снова остров дальний,
В кипящей пене звуки дня,
Знакомый образ в мыслях тайных,
Зачем преследуешь меня?
Уснуло море, ласков ветер,
Вся бухта светится теплом,
И тот печальный, тихий вечер
Казался давним, нежным сном.
Там все прекрасне оживає,
Там ліс могутній гомонить,
Там Мавка гаряче кохає,
Там “Той, що у скалі сидить”.
Застою царство омертвіле
Затягує у небуття,
І гаснуть спалахи надії,
Назад немає вороття.
Там лісовик, як добрий тато,
Повчає дівчину сумну,
Дарує їй барвисті шати,
Вертає втрачену красу.
У драмі чари лісу, поля,
Там неба сонячна блакить,
І Лукаша гірка недоля,
І щастя неповторна мить.
МИРАЖ
Жила тут Докія Гуменна,
Письменниці шана ясна,
На сопке ландыш затерялся,
Неужто хрупкий здесь растешь?
И ты, любимый, улыбался:
Кто знал, что больше не придешь?
КОЛХИДА
Колхида древняя прекрасна,
Влечет седая шапка гор.
Дорога в прошлое опасна,
Согрей меня в пути, костер!
Лаваш румяный разделю,
Чиста холодная вода,
Кусочком сыра угощу –
Вот горца лучшая еда.
Идти ущельем далеко!
Трудней становится в пути,
И солнце где-то высоко,
А тропкой каменной брести…
И вот мы снова на просторе!
Целует теплый ветерок.
Встречает ласковое море
Янтарный солнечный песок.
ЖАШКІВЩИНА
Цей дуб кремезний на Волині
Із казки знаю я давно,
А дядька Лева і понині
Я слів пригадую тепло.
Земля – моя квітка священна,
Для мене на світі одна.
Бродвеї Парижа не зманять,
Не жить у чужій стороні.
Роки відлік часу чеканять,
В них Жашків – найкращий мені.
Земля моя – скіфів родина,
Тут Гонта із військом гуляв,
І ти, гайдамацька годино,
Де гнівом народ вирував.
Сліди тут Хмельницького бачу
В Дрижипільській битві страшній.
Із вдовами болісно плачу,
Землі поклонюся святій…
Вишивала сорочину нашій вільній Україні
Пісня голосна.
Вже намітила мережку, простелила в поле стежку
Зоряна, ясна. (2рази)
До глибокої криниці йшла напиться водиці,
Чисте джерело.
Голубіло барвінково українське щире слово,
У віках жило. (2рази)
Величаєм Україну, нашу матінку єдину:
Диво-цвіт краса,
Одягнула вишиванку, соловей співав до ранку,
Ой, яка краса! (2рази)
Мово наша голосна,
Слово калинове,
Пісня пращурів ясна,
Поле колискове.
Хвилі теплої ріки.
Погляд синьоокий,
Розквітай у всі віки!
Світло має спокій.
Заколисуй в темну ніч
І пробуджуй вранці,
Розкажи мені про Січ,
Звесели у танці.
Радуй співом солов’я,
Голосом дзвіниці,
Мово рідная моя!
Джерело криниці…