Образи “Лісової пісні” Лесі Українки – проживають цікаве життя, переживають, люблять, вірять, сподіваються.
Характеристика образів “Лісова пісня”
Образ Лукаша “Лісова пісня”
Лукаш – зовсім молодий хлопець (“в очах ще має щось дитяче”, – читаємо в ремарці), він людина, тому й по-людському розуміє любов як потаємне незбагненне почуття. А для Мавки, як і решти лісових створінь, це цілком природний стан. Проте її любов до Лукаша зовсім не подібна на легкодумні залицяння з Перелесником, які вона знала до цього. Не подібна її любов і на почуття самого Лукаша:
Л у к а ш: Чудна у тебе мова, але якось
Так добре слухати… Що ж ти мовчиш?
Розгнівалась?
М а в к а: Я слухаю тебе…
Твого кохання…
(Бере в руки голову його, обертає проти місяця
І пильно дивиться в вічі).
Л у к а ш: Нащо так? Аж страшно,
Як ти очима в душу зазираєш…
Я так не можу! Говори, жартуй,
Питай мене, кажи, що любиш, смійся…
Звичайний сільський хлопчина й не здогадується, які сили пробудило кохання в лісовій істоті, яке “огнисте диво” оновлення вона пережила. Лукаш не цінує “душі своєї цвіту”, не знає, які дива може творити тихий голос його сопілки. Щедрі поклади поезії й краси в його душі вкриті шаром буденщини, черствого житейського практицизму. Вони явилися Мавці весняної місячної ночі, але сам Лукаш і занедбав їх під стріхою хати, під впливом матері й Килини.
Образ Мавки “Лісова пісня”
Мавка, без сумніву, ідеалізований і сильний образ: на шляху до щастя їі нічого не може зупинити, лісова красуня намагається наблизити дійсність до мрії. Вона без жалю покинула заради “людського хлопця” лісові хащі й могла б знайти з людьми спільну мову, якби вони були такими мудрими, як дядько Лев. Він знав ціну краси й гармонійного співіснування людини з природою, добре знав і те, що протиставити себе природі, знехтувати її закони – значить підрубати гілку, на якій сидиш. Таке ставлення до природи дядько Лев виховував і у свого небожа Лукаша. Він не встигає перейнятися дядьковою наукою: напровесні приходить із далекого села в ліс, а восени дядько Лев помирає. Господарство прибирає до своїх рук обмежена Лукашева мати, а згодом до неї приєднується й достойна її невістка.
Мавка ж принесла в Лукашеву хату не тільки красу (“умаіча квітками попідвіконню”), з нею прийшла до лісової господи прихильність природи й достаток (“Як вона глядить корів, то більш дають набілу”). Однак Лукаш не зміг відстояти своє кохання, не зміг “своїм життям до себе дорівнятись”. Його перемогла сіра буденщина із захланною й обмеженою матір’ю. А зрада Лукаша почалася з того моменту, коли поріг його хати переступила Килина.
Леся Українка майстерно створила характери Килини й матері Лукаша. Це досить типові образи жінок, утомлених тяжкою працею по господарству. Лукашевій матері потрібна роботяща невістка, а не мрійлива Мавка, яка спртнїмає природу як живу істоту. Мати настільки душевно згрубіта, що не помічає навіть Мавчиної вроди, а згадує про її чесноти. тише тоді, коли “лукава, як видра, хижа, наче рись” Килина демонструє свою справжню натуру. Для скаліченої духовно й обмеженої Килини чи не найбільший життєвий скарб – “корова турського заводу”. Вона в житті так і не зазнала справжнього щастя, так і не збагнула, що не перемогла Мавки.
Філософською глибиною думки, красою поетичних образів “Лісова пісня” постала нарівні з такими творами світової класики, як “Сон літньої ночі” Шекспіра, “Пер Гюнт” Ібсена. Не випадково М. Рильський назвав цю драму-феєрію “діамантовим вінцем Українки”.