Іван Карпенко-Карий хронологічна таблиця життя і творчості українського письменника, драматурга викладена в цій статті.
Іван Карпенко-Карий хронологічна таблиця
29 вересня 1845 – народився Іван Карпович Тобілевич в с. Арсенівка поблизу Єлисаветграда. Навчався в Бобринецькому повітовому училищі. (псевдонім “Карпенко-Карий” поєднує в собі ім’я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого – героя п’єси Т. Шевченка “Назар Стодоля”).
1859 р. – працює писарчуком станового приставу в містечку Мала Виска, пізніше – канцеляристом міської управи.
1864 – на службі в повітовому суді.
1865 – переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах О. Тарковського, публікував літературно-критичні статті, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича.
1870 – одружився з Надією Тарковською (у них було 7 дітей). Як посаг отримав родинний хутір Тарковських.
1881 – втратив дружину Надію, наступного року померла дочка Галина.
1883 – оповідання “Новобранець” (під псевдонімом Гнат Карий). За неблагонадійність був звільнений із посади секретаря поліції. Вступив до театральної трупи М. Старицького.
1883 – одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М. Старицького.
1884 – заарештований і засланий до Новочеркаська. Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав першу драму “Чабан” (“Бурлака”), а також п’єси “Бондарівна”, “Розумний і дурень”, “Наймичка”, “Безталанна”.
1886–1887 – п’єси “Бондарівна”, “Розумний і дурень”, “Наймичка”, “Безталанна”, ” Мартин Боруля “.
1886 – вийшов перший “Збірник драматичних творів” І. Карпенка-Карого.
1887 – отримавши дозвіл на звільнення, повернувся з дружиною Софією в Україну.
1888 – з І. Карпенка-Карого зняли гласний нагляд. Він вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше – до трупи іншого брата – Панаса Саксаганського.
1890 – вступив до товариства українських артистів, написав комедію ” Сто тисяч “.
1897 – склав записку до з’їзду сценічних діячів у Москві, присвячену переслідуванню українського театру, яку з трибуни з’їзду виголосив Панас Саксаганський.
1899 – “Сава Чалий”, присвячену подіям гайдамаччини 18 століття.
1900–1904 – створив власну трупу, п’єси “Хазяїн”, “Суєта”, “Житейське море”.
1906 – захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліна.
15 вересня 1907 року Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі Надія.