Ознаки “магічного реалізму” в романів “Сто років самотності” Маркеса наведені в цій статті.
“Сто років самотності” ознаки магічного реалізму
- · звернення до народного міфологізму; · широке змалювання національних традицій; · переплетення чарівного та побутового, реального; · поєднання історії та сучасності.
Першоджерелом міфологічного й фантастичного начал у Гарсія Маркеса є народна культура прикарибської зони Колумбії, де змішалися європейські, індійські й африканські традиції у своєму варіанті побутового народного католицизму. У романі “Сто років самотності” вільно обертається безліч міфообразів і міфосюжетів, що становлять найглибинніший шар образно-символічної структури роману.
Передусім, це ідея й образ земля обітованої – земного раю, у якому живуть спочатку безгріховні, як Адам і Єва, першопредки, – раю до пізнання і падіння, саме через це тут ніхто ще ніколи не вмирав. Далі відбувається перше вбивство (сюжет Каїн – Авель) – це гріхопадіння. Типові для міфології шлюб засновників роду – двоюрідних брата і сестри Хосе Аркадіо й Урсули, першопредків, що жили як брат і сестра, потім – переселення й пошуки нового місця, щоб закласти родовий будинок (мотив вигнання Адама і Єви, які пізнали заборонений плід, і покарання Каїна).
Типовим є міфомотив віщого сну із вказівкою місця закладання будинку, як і мотив “нерозчутих слів”,- Хосе Аркадіо чує якусь назву, що неясно звучить: йому вчувається “Макондо”, так він і називає селище.
Гарсія Маркес не використовує легенди чи перекази. Але кінцівка роману нагадує уявлення ацтеків про історію всесвіту. “Відповідно до космогонічних міфів ацтеків, в історії всесвіту, створеного богом-творцем Тлока-Науаке, змінюють один одного світові періоди, або цикли; їх було вже чотири; кожен із циклів закінчується катастрофою – світова пожежа, буря, голод (послідовність їх за різними джерелами різна). Сучасний період теж повинен закінчитися загибеллю світу”.
Використовуючи різні джерела й поєднуючи їх у своєрідному річищі колумбійської дійсності, трансформованої в народній уяві, Гарсія Маркес зумів торкнутися окремих архетипів народної свідомості. “Письменник використовує міфологічні й казкові мотиви як своєрідний підтекст, що дозволяє надати епічної масштабності образам героїв, вивести їх за межі вузьконаціональних рамок”,- відзначав літературознавець В. Столбов.
Справді, фантастичний дощ, що безперервно йшов у Макондо протягом чотирьох років, дощ із жовтих квітів, чарівні речі цигана-ворожбита Мелькіадеса, який знає все на світі і, певною мірою, є одним із основних героїв роману, бо від нього ширяться події в Макондо; з розшифруванням книги – історії Макондо, написаної ним, закінчується саме селище Макондо,- ці й подібні образи справді надають роману Гарсія Маркеса широкої масштабності, епічного характеру.