“Тигролови” – пригодницький роман з автобіографічними елементами Івана Багряного, написаний 1944 року як “Звіролови”, згодом перероблений і виданий 1946 року під назвою “Тигролови”.
“Тигролови” Багряний критика
Відгуки й рецензії на твір були схвальними.
1. Роман “Тигролови” і його головний герой, за словами Олени Теліги, виховує “сильних і твердих людей української нації”.
2. Американський літературознавець Вільям Гоган, прочитавши твір, зауважив:
“ | Серйозний і хвилюючий талант Багряного проявляється в аналізі таких питань, як кохання, смерть та сміливість. Настільки я можу судити з небагатьох перекладних зразків радянської літератури, які мені довелося бачити, Багряний вигідно відрізняється від фрагментарного, контрольованого радянського красного письменства. Бо тут він є самим собою…[ | “ |
3. Поціновуючи роман Юрій Шерех відзначив, що заслуга Івана Багряного, перш за все в тому, що він “стверджує жанр українського пригодницького роману, українського усім своїм духом, усім спрямуванням, усіми ідеями, почуттями, характерами. Цим він говорить нове слово в українському літературному процесі”.
4. В. Чорнограй зауважив, що цей твір “є епопеєю мужньої боротьби й перемоги нового українства над природою і над його ворогами… Твір високопатріотичний, високомистецький і по-вселюдському гуманний”.
5. Цим твором, на думку Юрія Шевельова, Іван Багряний утвердив саме “український пригодницький роман, український своїм духом, усім спрямуванням своїх ідей, почуттів, характерів”. Основним композиційним принципом, за яким побудовано роман, є принцип дихотомії, тобто сюжетні лінії розгортаються паралельно, протиставляються і зіставляються. Григорію Многогрішному протистоїть майор НКВС Медвин, цей новітній тигролов, який переслідує волелюбного українського юнака, не прирученого тоталітарним режимом “тигра”. Григорій – правнук гетьмана Дем’яна Многогрішного (1668-1672), який боровся проти окупації України московськими царями, через що його заслали на каторгу до Сибіру. У такий спосіб романіст підкреслює спадкоємність волелюбних ідей українців і головного героя, коріння якого сягають часів Запорозької Січі. Образ Григорія Многогрішного набуває символічного значення: він уособлює нескорену й волелюбну Україну, кращі сини якої борються за її незалежність.
Уже в зав’язці “Тигроловів” змальовано два експреси, які мчаться сибірськими просторами. Ці поїзди автор порівнює з драконами. Один із них (“шістдесят вагонів-коробок – шістдесят суглобів у дракона”) – це “ешелон смерті”, яким везуть на каторжні роботи в’язнів. Серед них і Многогрішний, який на ходу вистрибує з вагона і цим сміливим вчинком вселяє в серця численних в’язнів надію, що зі сталінським режимом можна й потрібно боротися. Другий ешелон – комфортабельний експрес – віз партійну еліту, ударників, інженерів, авіаторів, прокурорів, військових, працівників “революційної законності”, які чинили беззаконня, одне слово, “відповідальних товаришів”. Отже, існує два світи в одній державі – світ репресій, пекла, мук, пітьми і світ ілюзорного раю, примарного вільного життя. Так вимальовується антилюдяний образ радянської імперії (М. Ткачук).