Вірш “Гімн ” – один з найкращих зразків революційно-патріотичної лірики в українській літературі. Поезія “Гімн” (Вічний революціонер) входить до збірки І. Франка “З вершин і низин”. Автор змальовує образ вічного революціонера як утілення могутності, нездоланності народу, його одвічних прагнень до свободи та справедливості.
Аналіз вірша “Гімн” Франко
Збірка: “З вершин і низин”, розділ “De Profundis”
Рік написання “Гімн”: 1880
Літературний рід : лірика.
Вид лірики : громадянська.
Жанр “Гімн” : гімн (ліричний вірш).
Провідний мотив : боротьба народу за своє майбутнє, непохитна віра в перемогу.
Віршовий розмір “Гімн”: чотиристопний хорей
Римування “Гімн”: суміжне
Композиція вірша “Гімн” – вірш поділяється на три частини, яким можна умовно дати назви: “Вічний революціонер”, “Він не вмер, він ще живе”, “Розвалилась зла руїна”.
“Гімн” Франко тема та ідея
Ідея “Гімн”: незламність бажання й пошуків волі і правди, невпинне зростання визвольного руху.
Тема “Гімн” : психологічний та патріотичний драматизм. “Вічного революціонер” – втілення нездоланності народу та його прагнень до свободи.
Основна думка “Гімн”:
1. Заклик до активної життєвої позиції
2. Схвалення боротьби передових людей за поступ, справедливе суспільство
3. Програс людства зупинити не можна
4. Заклик до оптимістичного світобачення
Художні засоби “Гімн” Франко
Щоб підкреслити ідею незламності революціонера, автор використовує Анафору “ні”:
Ні попівськії тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело.
* – “Дух” персоніфікується через нагнітання дієслів-присудків: живе, рве, йде, міцніє, спішить. Вони додають відчуття руху, незвичайної сили, для якої вже настає час.
* – У поезії використані Риторичні запитання : “І де в світі тая сила, щоб в бігу її спинила, щоб згасила, мов огень, розвидняющийся день?”
* – За допомогою чотиристопного хорея, анафор (повторів початкових ні, по, і в рядках різних строф), Алітерацій (р) поет створює ритмізований звуковий малюнок, який навіть без музичного супроводу вистукує маршеву мелодію гімну.
– Перелічення – Рве за поступ, щастя й волю.
– Метафора
Художні засоби вірша “Гімн” надають твору виразності, конкретики, яскравішостості.
“Гімн” Франко ідейно-художній аналіз
Вірш – це гімн безсмертному волелюбному духу, який є силою, що “тіло рве до бою,/Рве за поступ, щастя й волю.” Поезію проймає загальнолюдський пафос: на своєму прапорі каменярі несуть вільну думку, науку і волю. Символічного значення набуває й ліричний герой, який уособлює могутнього архангела, месію, пророка, поета. Він постає перед нами вічним мандрівником, який ходить світом і пробуджує в людях бунтівний дух проти кривди і незгоди. Вірш покладений на музику Миколою Лисенком.
Образи вірша “Гімн” – дух вічного революціонера, який не мириться з неволею, і його прагнення не зупинити жодним реакційним силам. Ліричний герой уособлює в собі пророка, вождя, поета.
“Гімн” Франко критика
З цього вірша постав образ вічного революціонера як одвічного людського духу, що “тіло рве до бою, рве за поступ, щастя й волю”. Цього прагнення людини не зупинити ніяким реакційним силам, хоч, як свідчить історія людства, вони впродовж тисячоліть намагалися його умертвити, знищити. Поет підносить хвалу вічно живим думам людини, її пориву до свободи і щастя, указує, що волелюбні ідеї особливо розкрилися в новітній час. Дух, що тільки “вчора розповився”, рвучко простує туди, де розвидняється, гучним голосом кличе до себе мільйони скривджених…
Важливо, що поет, конкретизуючи образ, акцентує не на руйнівних закликах, а на великій перетворювальній силі “науки, думки, волі”. Саме вони протистоять тій “пітьмі”, що з давніх-давен принижувала людину, надломлювала її сили, зводила до становища раба (Хропко).