В. Близнець “Звук павутинки” образ Адама – споріднена з Льонькою Душа, хоча він вже дорослий, але його дуже добре розуміє.
Характеристика образу Адама “Звук павутинки”
Адам – вчений, що приїхав до села, за його власними словами, помирати. Він хворий на малокрів’я. Трагічна історія Адама та сама поява його у селі впливає на Льоньку. Познайомившись з Адамом, Льонька дивується, що бувають дорослі, які розуміють, що листочки на воді – то флотилія, а він сам – відважний капітан. Згадуючи Адама, Льонька зрозуміє, що можна стати дорослим, але зберегти у собі дитинство.
Адам помирає від тяжкої хвороби, але до останнього дня він бере участь у Льоньчиних забавках, а коли вже не може вставати, розповідає історії або слухає Льоньчині. Образ Адама не залишає байдужими і читачів, у мене він викликає щиру симпатію, повагу та співчуття.
Риси характеру Адама:
А) доброта і чемність;
б) комунікабельність;
в) розуміння і повага до інтересів дитини;
г) оптимістичність;
д) волелюбність;
е) допитливість; є) працьовитість.
Портрет і зовнішність Адама
“…цибатий,.. виставив на сонце кістляві, синювато-білі ноги”;
“…в нього не наше обличчя, ну, не таке, як у Глипи, у баби Сірохи,…”,
“А в нього… Не те що біле, а блідо-прозоре лице, гострий ніс, гостре підборіддя, де-не-де синюваті щетинки. Здавалось, він ніколи не виходив на сонце”,
“…литки в нього були синьо-білі”,
“світло-сірі холодні очі”;
“…скинув теніску, штани з гострими складками… Який же він білий, який незграбний! Худий, драбинчастий, під синьою шкірою видно увесь кістяк – можна ребра щитать. Такої білої людини з такими довгими руками не було ще у нас на березі”,
“…він стоїть над водою, як підйомний кран”,
“…кістлявими руками, наче кочергами…”,
“…прилизував чубчик-рідке волоссячко, таке, що геть просвічувалось…”,
“…він ступав, як білий шукач серед джунглів, – тихо й обережно…”,
“…світив білими зубами, і на білому обличчі…”,
“…голос у нього з льодком”,
“плечі в нього були опущені, висохлі руки, як неживі, висіли вздовж тулуба”,
“…світилось прозоре обличчя, світились хрящуваті вуха, світилось немічне тіло”
Ось що Льонька каже про ім’я Адама: “У мого друга товсте ім’я – Адам… Уявляєш собі величезний, немов козацька могила, дзвін і його стомлений вечірній голос: ддам!..; “Ви той дядько, що приїхав до баби Сіроми?”