Микола Костомаров коротка біографія видатного українського історика, поета, громадського діяча викладена в цій статті.
Микола Костомаров біографія коротко
Микола Іванович Костомаров народився 4 (16) травня 1817 В с. Юрасівка Острогозького повіту Воронезької губернії. Він з’явився на світ від звязку місцевого поміщика Івана Петровича Костомарова з кріпачкою і за законами став кріпаком свого власного батька. Після смерті батька він з матірю був у скрутному становищі, так як батько його не всиновив.
Мати перевела Миколу з московського пансіону до пансіону у Воронежі, але рівень викладання був дуже низьким, і хлопчик ледь висиджував нудні уроки, які практично нічого йому не давали. Згодом почав навчання у Воронезькій гімназії.
1833-1837 – навчання в Харківському університеті на історико-філологічному факультеті.
По закінченні університету деякий час служив юнкером в уланському полку, потім викладав історію в гімназіях Харкова, Рівного, Києва, зокрема 1845р. – ст. учитель Першої київської гімназії, з 1846р. – ад’юнкт-професор кафедри російської історії Київського університету.
У 1845 – 46 рр. разом з М. Гулаком і В. Білозерським заснував Кирило-Мефодіївське братство, де брав активну участь у складанні програмних документів – “Книг буття українського народу”, “Статуту Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія”, відозв “До братів-українців”, “До братів-росіян”, “До братів-поляків”; автор записки про об’єднання слов’янських народів.
Весною 1847 р. Костомарова арештовано. Після річного ув’язнення в казематі “Третього відділу”, а потім у Петропавловській фортеці його вислано до Саратова. 1856р. Костомарова амністовано.
З 1858р. жив у Петербурзі. В 1859 – 1862 рр. – екстраординарний професор кафедри російської історії Петербурзького університету. Влаштовував літературні “вівторки”, куди сходилися земляки-українці (П. Куліш, О. Стороженко, В Горленко та ін.). Співробітничав у журналах “Современник”, “Вестник Европы” (один із його засновників), “Отечественные записки”, “Русское слово”, “Русская старина”, “Киевская старина” та ін. Брав діяльну участь у створенні журналу “Основа”, у виробленні його національно-культурної програми. На початку 1862р. залишає працю в університеті і зосереджується на науковій роботі.
Був членом-редактором Київської археографічної комісії; за його редакцією у 1863 – 1884 рр. видано 12 томів “Актов Южной и Западной России” з історії України і Білорусії 14-17 ст. Показуючи близькість історичної долі і культурного життя українського та російського народів у ст. “Две русские народности” (1861), Костомаров розрізняв визначальні риси національного характеру українців та росіян. Автор праць з історії: “Начало Руси” (1860), “Мысли о федеративном начале в древней Руси” (1861), “Севернорусские народоправства во времена удельно-вечевого уклада” (1864), “Вече и вечевое устройство в древней Руси” (1864) та ін. Написав “Русскую историю в жизнеописаниях ее главнейших деятелей” (т. 1-7, 1873 – 88).
Наукові дослідження Костомарова здобули широке визнання, його обрано почесним членом Югослов’янської академії наук і мистецтв, сербського вченого товариства “Друшество” й ін. Історичні праці вченого відзначаються образністю викладу.
Основними працями його життя стали “Богдан Хмельницький”, “Руїна”, присвячена трагічним подіям, що настали після смерті Хмельницького, “Мазепа” і “Мазепинці”, а також фундаментальна праця “Російська історія в життєписах її найважливіших діячів”, де представлені критичні біографії основних героїв давньоруської, української та російської історії. Власне історії Росії, крім згадуваної роботи про повстання Степана Разіна, присвячене “Північноруське народоправство” (1863) і “Непевний час Московської держави” (1866). Особливий інтерес представляє його наукова розвідка “Останні роки Речі Посполитої”.
В історію української літератури Костомаров увійшов як письменник-романтик: віршові збірки “Украинские баллады” (1839), “Вітка” (1840), історичні п’єси.
Костомаров – один з перших українських літературних критиків.
Помер Микола Костомаров 7 (19) квітня 1885 року в Петербурзі.