Джордано Бруно біографія на українській мові італійського філософа епохи Відродження, поета, представника пантеїзму викладена в цій статті. Повідомлення про Джордано Бруно Ви можете розширити, прочитавши Цікаві факти про Джордано Бруно
Джордано Бруно біографія
Філіппо Бруно народився в сім’ї солдата в Нола (Кампанія) поблизу Неаполя в 1548. В 11 років його привезли в Неаполь вивчати літературу, логіку і діалектику. В 15 років у 1563 він поступив в місцевий монастир Святого Домініка, який належав Домініканському ордену, де продовжив навчання. Тут в 1565 він став монахом і отримав ім’я Джордано. В 1572 Бруно прийняв духовний сан.
Наполегливі заняття призвели до появи критичного відношення філософа до догматів церкви та схоластики. Незабаром за сумніви щодо непорочного зачаття Діви Марії він накликав на себе підозри в єресі. Почалося розслідування його діяльності. Не чекаючи результатів, Бруно втік в 1576 до Рима, потім вирушив на північ Італії. Тут він став заробляти на життя викладанням, ведучи в основному мандрівний спосіб життя.
У 1577 в Женеві за різку критику кальвіністів Бруно потрапив у в’язницю. Після звільнення в 1579 він перебрався до Франції, побувавши спочатку в Тулузі, де читав публічні лекції на тему книги Аристотеля “Про душу”, а в 1579 відвідав Париж, де читав лекції про книгу Раймунда Луллія “Велике мистецтво”. У Франції на Бруно звернув увагу присутній на одній з його лекцій король Генріх III, який пізніше надав ученому рекомендаційні листи для поїздки до Англії.
Спочатку 35-річний філософ жив у Лондоні, потім в Оксфорді, але після сварки з місцевими професорами знову перебрався до Лондона, де видав ряд праць, серед яких одна з головних, – “Про нескінченність всесвіту і світи” (1584). Незважачи на заступництво вищої влади Англії, а також французького посла Мішеля де-Шатонеф-де-ла-Мовісьєра, вже через два роки, в 1585 він змушений був фактично втекти до Франції, потім до Німеччини. Він подався спочатку до Парижа, а потім у Марбург, де йому теж було незабаром заборонено читати лекції. Внаслідок цього він переїхав у колиску протестантизму Віттенберг, де в 1586–1588 роках читав лекції і при своєму від’їзді виголосив гарячу похвальну промову Лютеру. У наступні роки Бруно жив у Празі, Гельмштадті, Франкфурті-на-Майні і Цюріху, і в 1591 повернувся до Італії.
Бруно відмовлявся від будь-якої традиції, яку не сприймав його розум, і прямо заявляв всім, хто сперечався з ним, що вони дурні і недоумки. Вважав себе громадянином світу, сином Сонця і Землі, академіком без академії.
На запрошення Джованні Моченіго Бруно зупинився у Венеції 1591 року. Але після чергової сварки Меченіго відправив інквізитору лист, в якому розповідав про негативне ставлення Бруно до релігії, запереченні божественних начал. Після ще двох доносів послідував арешт. Бруно ув’язнили, де протримали сім років. Не зумівши змінити погляди філософа, інквізитори винесли йому смертний вирок. 17 лютого 1600 на площі Кампо деї Фіорі Джордано Бруно був спалений на багатті.
Всі твори Джордано Бруно були занесені в 1603 католицький Індекс заборонених книг, в якому вони фігурували аж до його останнього видання в 1948.
У філософських ідеях Бруно поєднувалися: натурфілософія, неоплатонізм, філософія піфагорійців і античних матеріалістів. Бруно припускав, що Всесвіт нескінченний, в ній існує безліч подібних до Сонця тіл, а в нашій Сонячній системі є невідомі поки планети. Вчений висунув припущення, що на інших планетах може бути життя. Бруно проявив також і літературний талант. Його твори характеризуються вільної драматичної формою. Серед його літературних робіт: комедія “Свічник”, поема “Ноїв ковчег”, безліч філософських сонетів.