Вірш Лесі Українки “Уста говорять: “Він навіки згинув!” лірична героїня серцем вірить у те, що коханий, хоч і загинув фізично, та не покинув її, його образ, його душа супроводжують її всюди: і в піснях, якими вона намагається зарадити горю, і в дружній розмові, і у мріях, і навіть уві сні.
“Уста говорять: Він навіки згинув!” аналіз вірша
Тема “Уста говорять: Він навіки згинув!”: згадки про втрачене кохання, страждання поетеси.
Ідея “Уста говорять: Він навіки згинув!”: по при смерть, любов все таки залишаеться жити у серці.
Головна думка “Уста говорять: Він навіки згинув!”: А серце каже: “Ні, він не покинув!”.
Жанр “Уста говорять: Він навіки згинув!”: інтимна лірика.
Художні засоби “Уста говорять: Він навіки згинув!”:
Епітети: струна якась тремтяча, любая розмова, важкі, ворожії сновиддя.
Метафори: серце каже, поцілунок на устах озветься, безодні мрій таємні, душу опановують примари, голос твій бринить, співа з журбою, сон мені склепить помалу вії.
Порівняння: тремтить-бринить, немов сльоза гаряча.
Риторичні запитання: Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?
Оклики: “Тебе нема, але я все з тобою!”.
Епіфора: “Я тут, я завжди тут, я все з тобою!”.
Символи: квіти – уособлення кохання
Поезія ніби утверджує відому тезу: “Людина жива, доки жива про неї пам’ять”. Рефреном звучить у кінці кожної строфи “Я тут, я завжди тут, я все з тобою!” Сумує лірична героїня й про те, що так і не судилося цьому коханню стати взаємним, бо ЇЇ почуття – “квіти” – він так і не зміг за життя зірвати. Закінчується вірш словами: “Тебе нема, але я все з тобою!”, бо “квіти”-почуття продовжують бриніти в серці люблячої жінки.