Андрій Малишко “Вчителька”
Сонечко встає, i в росi трава,
Бiля школи в нас зацвiтають квiти,
Вчителько моя, зоре свiтова,
Де тебе питать,
Де тебе зустрiти?
На столi лежать зошитки малi,
I роботи час проганяє втому.
I летять-летять в небi журавлi,
I дзвенить дзвiнок
Хлопчику малому.
Скiльки пiдросло й полетiло нас
В молодiй веснi, в колосистiм полi,
А у тебе знов та ж дорiжка в клас,
Той же явiр наш
Пiд вiкном у школi.
Двох синiв твоїх узяли фронти,
Бо на рiдний край впала чорна злива.
В партизанську нiч посивiла ти,
Як в тяжкий мороз
Непожата нива.
Знов щебече юнь i цвiте трава,
Пiзнаю тебе в постатi несхилiй,
Вчителько моя, зоре свiтова,
Раднице моя
На Вкраїнi милiй!
Андрій Малишко “Вчителька” аналіз
Вірш став піснею, та ще й народною, бо він мелодійний, із задушевними словами, які знаходять відгук у серці кожної людини.
Головна думка вірша – треба любити й поважати своїх учителів, старших; любити свій край, його працьовитих і мужніх людей.
Зміст вірша А. Малишка щирий, задушевний завдяки досконалій художній формі, вдало дібраним художнім засобам.
Художні засоби “Вчителька”
Епітепи у вірші Малишка “Вчителька”
- Зоре світова – учитель, найвища посада на землі. Як зоря, він несе світло знань, добра і миру; слово “світова” асоціюється водночас зі світлом і світом; постаті несхилій – цей епітет підкреслює незламність, силу характеру вчительки, яка знайшла в собі мужність після пережитого горя знову прийти до дітей, вчити їх добра, наставляти на розум; чорна злива – епітет “чорний” у складі метафоричного вислову (слова, вжиті у переносному значенні) нагадує про жах війни; партизанська ніч – згадка про мужніх захисників вітчизни, які ціною неймовірних зусиль, а то й самого життя наближали в тилу у ворога перемогу над фашистськими загарбниками; може, й героїня вірша, наражаючись на смертельну небезпеку, допомагала партизанам; непожата нива – асоціюється з горем, лихом, що спіткало господарів цього поля і завадило зібрати найцінніше – хліб;
в молодій весні, в колосистім полі – ці епітети створюють образ юності, адже школу закінчують звичайно навесні; колосисте поле символізує щедрість і повноту життя, його розквіт.
Епітети, до яких вдається поет, служать для створення містких, яскравих і разом із тим зворушливих, задушевних поетичних образів – щирої й мужньої вчительки-наставниці, юних випускників – надії та майбутнього країни, образи рідного краю; нагадують епітети й про тяжке воєнне лихоліття.
- Порівняння – посивіла ти, як в тяжкий мороз непожата нива; Питальні та окличні речення, звертання – Де тебе питать?, Раднице моя на Вкраїні милій!, Вчителько моя; Зменшено-пестливі слова – зошитки, сонечко; Повтори – летять-летять; Слова в переносному значенні – і роботи час проганяє втому; узяли фронти, впала чорна злива та ін.
Як бачимо, у А. Малишка немає випадкових художніх засобів, кожне слово виважене, значуще, викликає багато асоціацій. Це свідчить про великий поетичний дар митця.