“Кар’єра Ругонів” Золя характеристика М’єтти
М’єтта рано залишилася сиротою. Коли їй було 9 років, батько (мисливець-браконьєр) потрапив на каторгу за вбивство жандарма. Діда, який жив милостинею, теж незабаром не стало. Дівчинку відвели у родину дядька, де вона фактично була наймичкою. М’єтта познайомилася із Сільвером. Він став її лицарем, справжнім другом, який допомагав витримувати і втому від важкої роботи, і знущання дядька та двоюрідного брата. Після смерті тітки вона стала зовсім чужою в дядьковому домі. Жюстен постійно дорікав їй батьком-каторжанином:
“Яке коріння, таке й насіння. Ти закінчиш на каторзі, як твій батько”.
М’єтта ридала, але трималася, тамуючи в душі протест. Дружба з Сільвером переросла в чисте кохання. Спочатку закохані зустрічалися біля колодязя, а потім знайшли місце на пустирі площі св. Митра. Виходили на прогулянку під одним плащем. Любили влітку купатися вночі в річці.
Але “М’єтта не була мрійницею… вона відчувала насолоду небом, річкою… світлом, але більш за все річкою, яка… колисала її з… ніжністю”.
Коли Сільвер вирішив приєднатися до збройного повстання, М’єтта пішла проводжати його. Спочатку її не прийняли, а потім визнали за свою. Уперше відчувши повагу з боку громади, дівчина захотіла понести червоний прапор. І несла його, поки зовсім не втратила сили. На повстанців напали солдати. Розпочався бій. Поруч із Сільвером стояла М’єтта з прапором, “обличчя її рожевіло в зморшках червоного прапора”. Випадкова куля вцілила в дівчину.
Сільвер підбіг, почав цілувати свою подругу й плакати, від чого “в очах М’єтти спалахнула остання радість… Вони кохали одне одного, та їх ідилія закінчилася смертю”. Сільвера полонили, а М’єтта залишилася лежати.
У цій дівчині поєднувалися сила духу, любов до життя, моральна чистота й палке кохання. Письменник укотре підводить читача до думки про жорстокість, нелюдськість війни, братовбивства.