Роман Іваничук – український письменник, громадський діяч, його біографія викладена в цій статті.
Роман Іваничук біографія
Роман Іванович Іваничук народився 27 травня 1929 р. в селі Трач на Івано-Франківщині.
У Коломиї 1947 р. закінчив середню школу й працював учителем початкової школи.
У 1957 році закінчив філологічний факультет Львівського державного університету (вступав туди кілька разів, його виключили з університету за “антирадянську діяльність”, а після служби в Азербайджані поновився на навчанні).
Поїхав працювати учителем української мови і літератури у селище Щирець Львівської області. Там продовжив писати, вступив до Спілки письменників УРСР. В літературі вважав своїми учителями Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського та Ірину Вільде, також у ранній період творчості перебував під великим впливом творів Івана Керницького.
Уперше почав друкувати свої твори 1954 р.
У 1958 р. вийшла друком перша збірка новел “Прут несе кригу”, яка принесла йому визнання.
У 1960 р. прийнятий у члени Спілки письменників України. Двічі був нагороджений Державною премією ім. Т. Г. Шевченка за твори “Вода з каменю” й “Четвертий вимір”.
У 1961 році переїхав до Львова, від 1963 працював редактором у відділі прози журналу “Жовтень” (від 1990 р. -“Дзвін”).
У 1968 р. вийшов друком роман “Мальви” на історичну тематику з часів Хмельниччини. За нього Іваничука жорстко критикувала компартійна влада, хотіли звільнити з журналу, проте роман здобув широкий резонанс.
Тему наступного роману “Черлене вино” (1977) – про оборону Олеського замку від польських загарбників у 1431-1432 роках в ході так званих “Воєн Свидригайла” – підказав відомий літературознавець Григорій Нудьга. Тут чи не вперше в українській літературі змальовано побут середньовічного Львова.
За ним з’явився роман “Манускрипт з вулиці Руської” (1979), який змальовує картини міського життя кінця XVI – початку XVII ст. у Львові. Обидва стали популярними.
У третьому “львівському романі” “Вода з каменю” (1982) йдеться про Львів початку ХІХ ст. і юність Маркіяна Шашкевича.
Наступний роман “Четвертий вимір” (1984) про одного з учасників Кирило-Мефодіївського братства Миколу Гулака вважають вершинним твором автора.
У період Перебудови бере активну участь у національно-визвольному русі. У червні 1988 року погодився очолити львівську філію Товариства рідної мови.
Навесні 1990 року обраний народним депутатом УРСР, брав участь у підготовці і проголошенні Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року і Акту про незалежність України 24 серпня 1991 року.