“Людина у футлярі” сюжет оповідання А. П. Чехова досить цікавий і незвичайний.
“Людина у футлярі” сюжет
Оповідання починається з опису ночівлі двох мисливців: Івана Івановича Чимша-Гімалайського і Буркіна. Вони зупинилися в сараї старости села і розповідали один одному різні історії. Розмова зайшла на тему людей “самотніх по натурі, які, як рак-відлюдник або равлик, намагаються піти в свою шкаралупу”. Буркин розповідає історію про такого собі Бєлікова, що нещодавно помер в його містечку.
Бєліков і був “Людиною у футлярі”. Він навіть у саму теплу погоду виходив у пальто, в калошах і з парасолькою. І у парасольки його був футляр, і у годинника, і у складаного ножика. І саме його обличчя, здавалося, було у чохлі, він постійно ховав його за коміром. У цієї людини було непереборне прагнення створити собі оболонку, за якою він би сховався від реальності. Навіть найменше порушення або відхилення від правил змушували його хвилюватися. На педагогічних радах він переслідував всіх своєю підозрілістю і обережністю. Своїми зітханнями і ниттям він тиснув на всіх і усі йому поступалися. Всі його боялися. Була у Бєлікова дивна звичка – ходити по квартирах вчителів. Він приходив, сідав і мовчав. Так він “підтримував добрі стосунки з товаришами”.
Якось до гімназії призначили нового вчителя історії та географії, а приїхав він не один, а з сестрою Варенькой. Вона зачарувала всіх на іменинах у директора, навіть Бєлікова. І тоді усі вирішили їх одружити. Варенька була не проти вийти заміж. Але Бєліков сумнівався, він постійно говорив про Варенька, про сімейне життя і про те, що шлюб це крок серйозний.
Брат Вареньки зненавидів Бєлікова з першого дня їхнього знайомства. Він навіть назву Бєлікову дав “Глитай абож павук” .
Одного разу хтось намалював карикатуру на Бєлікова: йде Бєліков, а під руку з ним Варенька й внизу напис: “Закоханий антропос”. Цю карикатуру отримали всі вчителі та чиновники. Бєліков ще не відійшов від випадку з карикатурою, а тут виїжджає Варенька на велосипеді зі своїм братом. Бєліков ціпеніє і блідне, йому здається непристойним катання на велосипеді. На наступний ранок він приходить до Коваленко і починає говорити йому про те, як непристойно їздити на велосипеді. Їх зустріч закінчується сваркою. Коваленко спускає Бєлікова зі сходів. Тут заходить Варенька і бачить пом’ятого Бєлікова. Вона думає, що він впав зі сходів сам, і починає реготати. Цим сміхом все завершилося: й сватання, і життя Бєлікова. Бєліков йде до себе додому, лягає і більше не встає. Через місяць Бєліков помер. Ховали його всі, а після похорону відчувають не смуток, а полегшення. В кінці розповіді приятелі міркують про людей в футлярі і лягають спати.