“Людина у футлярі” – розповідь Антона Павловича Чехова, написана у травні-червні 1898.
“Людина у футлярі” аналіз
Головні герої “Людина у футлярі”
Іван Іванович Чимша-Гімалайський – ветеринарний лікар, дворянин.
Буркин – учитель гімназії, розповідає історію про Бєлікова
Бєліков – вчитель грецької мови. Працював разом з Буркіним в гімназії.
Кухар Афанасій – старий 60 років.
Михайло Савич Коваленко – учитель історії та географії. Молодий, чорнявий, високий чоловік.
Варенька – кохана Бєлікова 30 років. Сестра Коваленко.
Тема “Людина у футлярі” – “футлярне” життя. Назва оповідання прямо пов’язане зі змістом.
Проблема, яку зачіпає Чехов В оповіданні, завжди залишиться актуальною. Письменник попереджає про небезпеку обивательщини, життєвої вульгарності. Непомітно для себе кожен може потрапити в “футляр” власних забобонів, переставши думати і розмірковувати, шукати й сумніватися. І це дійсно страшно, тому що веде до повного спустошення й до деградації особистості.
Ідея “Людина у футлярі” виражається в протесті проти “футлярного” життя, або, кажучи словами самого письменника, в прагненні показати, що “все, що наплутали, що налаштували, чим загородили себе люди, все потрібно викинути, щоб відчути життя, увійти в початкове, просте ставлення до неї “.
Слід відзначити і пафос цієї розповіді. Крім сатиричного й комічного, тут відчувається й ліричний початок. Це досягається уособленням предметів: “І, здається, що зірки дивляться на неї ласкаво і з розчуленням й що зла вже немає на землі, і усе благополучно”.
В якості основного прийому автор використовує художню деталь, футляр, який розкриває не тільки внутрішній світ героя, а й ціле суспільне явище – “футлярне життя”. Прихильність людини до різних футлярчиків, парасольок, калош набуває символічний характер, а фраза: “Як би чого не вийшло” – стає крилатим виразом.
Композиція “Людина у футлярі” – розповідь в розповіді, але і це не заважає Чехову передати єдину оцінку сприйняття життя людини, затверджувати свої ідеали, погляди на життя. Сюжетна побудова цієї розповіді проста і оригінальна. У його основі лежить зіткнення Бєлікова й Коваленко, людей, які мають зовсім різні характери, різні ідеали й моральні принципи. В якості прологу виступає перед нами розповідь вчителя гімназії Буркіна своєму товаришеві, ветеринарному лікарю Івану Івановичу про вчителя грецької мови на прізвище Бєліков. Експозиція нас “знайомить” із зовнішнім виглядом і способом життя головного героя. Зав’язка сюжету починається з тих пір, коли в місто приїжджає і призначається в гімназію новий учитель історії та географії Михайло Савич Коваленко да приїжджає не один, а зі своєю молодшою сестрою Варенькой, в яку незабаром закохується Бєліков, що є розвитком дії в оповіданні. Кульмінація в оповіданні складає ряд подій: бажання одружитися Бєлікова й Вареньки, намальована карикатура на головного героя, катання Коваленок на велосипедах, всі ці дії розбурхали Бєлікова, що і спровокувало конфлікт між головним героєм і братом Вареньки. Розв’язкою розповіді служить смерть Бєлікова, який як на думку всіх героїв оповідання є рішенням всієї проблеми. Буркин закінчує розповідь. Розмірковуючи про почуте, Іван Іванович вимовляє: “А хіба те, що ми живемо в місті в духоті, в тісноті, пишемо непотрібні папери, граємо в гвинт – хіба це не футляр?” – Епілог.
Конфлікт “Людина у футлярі” лежить в самій людині і навколишньому світі. Представляючи Бєлікова, я бачу людину, заточеного в невелику темну коробочку. Людина у футлярі… Це незвичайне словосполучення дуже точно розкриває суть людини. Але найбільше вражає те, що людина не намагається змінити щось у своєму житті, йому зручно і спокійно за стінами своєї “коробки”, адже так він не бачить жахливого світу, де так багато проблем, де люди страждають, а зустрічаючись з неприємностями, повинні бути вкрай рішучими. Антон Павлович описує нам людину, який відмовляється від справжнього світу, адже його влаштовує його власний, що здається йому кращим. Звернемо увагу на зовнішній вигляд Бєлікова: навіть в гарну погоду він “ходив у калошах і з парасолькою і неодмінно в теплому пальто на ваті”. Всі його речі були в футлярах, більше того, навіть “… обличчя, здавалося, теж було в чохлі, так як він весь час ховав його в піднятий комір”. Головний герой постійно носив “темні окуляри, фуфайку, вуха закладав ватою і коли сідав на візника, то наказував піднімати верх”. Тільки тому можна сказати, що Бєліков робив усе можливе, щоб одягатися в футляр. Нюанси, які створює Чехов, у зовнішньому вигляді Бєлікова є символічними. Спочатку ми бачимо, що і очки у нього знаходяться у футлярі, і парасолька у футлярі, і це згодом приводить нас до думки, що і все, що є всередині у Бєлікова у своєрідному невидимому футлярі. Дивно те, що такому непоказному і обмеженій людині, як Бєліков вдалося закувати в свої ланцюга весь навколишній світ, люди навколо нього відповідали його вимогам і уявленням.
Ключовою деталлю оповідання “Людина у футлярі” є смерть головного героя. Він помирає від шоку, від нестерпного подиву, спричиненого подією, що є для нього чимось незвичайним. Майстерність Чехова полягає в тому, що не дозволяє собі напряму виносити догану такою, як його людина у футлярі, він показує своє уявлення про їхнє майбутнє, про те, що їх чекає, якщо вони будуть продовжувати тіснитися й тіснити інших у своєму захисному й гіркому футлярі страху. Антон Павлович вміло використовує побутові деталі й ледь помітні нюанси життя Бєлікова для того, що найбільш точно відобразити його внутрішні спонукання і сковує головного героя свідомість.