Ой на горі та й женці жнуть – українська народна пісня. Належить до козацьких історичних пісень, має кілька варіантів.
“Ой на горі та й женці жнуть”
Ой на горі та женці жнуть, (Двічі)
А попід горою
Яром-долиною
Козаки йдуть.
Гей, долиною, гей,
Широкою,
Козаки йдуть.
Гей, долиною, гей,
Широкою,
Козаки йдуть.
Попереду Дорошенко, (Двічі)
Веде своє військо,
Військо Запорізьке
Хорошенько.
Гей, долиною, гей,
Широкою,
Хорошенько.
Гей, долиною, гей,
Широкою,
Хорошенько.
А позаду – Сагайдачний, (Двічі)
Що проміняв жінку
На тютюн, на люльку,
Необачний.
Гей, долиною, гей,
Широкою,
Необачний.
Гей, долиною, гей,
Широкою,
Необачний.
“Гей, вернися, Сагайдачний, (Двічі)
Візьми свою жінку,
Віддай тютюн-люльку,
Необачний!
Гей, долиною, гей,
Широкою,
Необачний!
Гей, долиною, гей,
Широкою,
Необачний!”
“Мені з жінкою не возиться, (Двічі)
А тютюн та люлька
Козаку в дорозі
Знадобиться!
Гей, долиною, гей,
Широкою,
Знадобиться!
Гей, долиною, гей,
Широкою,
Знадобиться!
Гей, хто в лісі, озовися! (Двічі)
Та викрешем вогню,
Та й закурим люльку,
Не журися!
Гей, долиною, гей,
Широкою,
Не журися.
Гей, долиною, гей,
Широкою,
Не журися.
Автор “Ой на горі та й женці жнуть” – невідомий, пісня є народною. Пісня виникла, мабуть, у другій половині 17 століття. Найстаріший варіант зафіксований на Галичині в записах Доменіка Рудницького 1713 року “Пісні різні і деякі на ноти перекладені”