“Коли відпочивають янголи” характеристика Марсем
Вчителька початкових класів Марсем – жива, рефлексивна, нервова, яскрава, легко спалахує, одного разу розповідає учням про те, що за ними нібито постійно спостерігають ангели, і коли дитина поводиться добре, ангел може полетіти у своїх справах і допомогти комусь ще, а якщо дитина поводиться погано, то ангел змушений сидіти поруч з нею.
Марсем таким чином намагається розвинути в дітях якусь надприродну відповідальність за свою поведінку, але на ділі все обертається переживаннями вчительки в дусі “важко бути Богом” і нервовим зривом дівчинки-молодших класів – головної героїні. Накоївши щось по дрібниці, дівчинка переживає: тепер її ангел прикутий до неї, і коли по телевізору розповідають про впавший літаку, вона мало не божеволіє від провини – адже це через її погану поведінку ангел був змушений сидіти поруч з нею.
Марсем схиблена на ідеях – іноді на шкоді викладання – їй хочеться бути не просто хорошим учителем, а чимось більшим, буденність її дратує, зводить з розуму, і тому їй необхідні ангели, лицарі, Януш Корчак – культурологічний карнавал, а не процес виховання… Але закінчується все добре, запискою в стилі Кауфман: діти пишуть вчительці, що вона краще за всіх.
З одного боку, перед нами учитель, який відкрито заявляє про смішне лицемірство сучасної шкільної системи цінностей, з іншого – про те, що цінує саме в собі, а не в учнях – анти-жертовність. г
Марсём собі, як вчителю, задає планку настільки високу, що і сама не витримує, з усіма цими ангелами, лицарями і Корчаком. Адже у всьому цьому є бажання чогось більшого саме від себе, від життя, чогось, чого просто-напросто немає і не буде, та й не треба. Тому що звичайне життя жертв не вимагає, все це пафосні підступи художньої літератури про вчителів.