Гійом Аполлінер “Лорелея” аналіз вірша
Вірш “Лорелея” (1904) входить до циклу “Рейнських віршів” зі збірки “Алкоголі”. Уважається, що прообразом ліричної героїні “Рейнських віршів” стала Анні Плейден – по-справжньому велике й трагічне кохання Аполлінера, якій також присвячена “Пісня нелюбого”. Існує думка, що саме це нерозділене почуття зробило з нього видатного ліричного поета (це одна з несправедливостей долі: деякі поети можуть творити, лише страждаючи). Вони познайомилися в Німеччині. Аполлінер викладав французьку, а Анні була гувернанткою в неповнолітньої доньки графині. Це було бурхливе й пристрасне кохання. Подейкували, що саме через нього Анні в 1904 р. переїхала до Америки: вона була вихована в суворій протестантській моралі, тож залицяння надто пристрасного молодого поета її лякали.
Сюжетною основою вірша “Лорелея” є легенда про рейнську красуню, яка своїм співом зачаровувала рибалок. У попередні епохи поети не раз зверталися до цього сюжету, розповідаючи свою історію трагічного кохання. Поміж них був і Г. Гейне (“Не знаю, що стало зо мною…”), чий вірш став народною піснею. Якщо Гейне зосереджується на чарівно-згубному голосі Лорелеї, що “дикої пісні співає, неспіваної ніким”, то Аполлінера цікавить передовсім доля таємничої красуні. За деякими переказами, саме біля скелі Лоре-ляй (Лур-Ляй) підступні карлики-нібелунги ховали незліченні скарби – золото Рейну (про це яскраво повідав світові Р. Вагнер). Тож Лорелея виступала як жорстокосерда чарівниця, яка мала угоду з царем-демоном Рейну. Однак поміж романтиків більшою популярністю користувалася легенда про дівчину з чарівним голосом, небачену красуню, яка мститься за зраджене кохання. Саме цей “романтично-символістичний” варіант сюжету й простежується у вірші Аполлінера.
Його героїня – це красуня Лорелея, яка мешкає в містечку Бахарасі. У цієї “білявки чарівної”, згідно з німецьким еталоном жіночої краси, “сонячні коси” й “очі як смарагд”. Але її краса нікому не приносить радості: “…усіх мужчин в окрузі з ума звела вона”. Навіть сама героїня страждає від неї:
Прокляті в мене очі проклята я сама
Хто в очі ті загляне тому життя нема
У них не самоцвіти пекельнії вогні
В огні в огні спаліте ті чари навісні (Пер. М. Лукаша)
Саме за цю згубну красу Лорелею й викликали на єпископський суд. Зачарований принадами юної дівчини, єпископ не може її засудити. Вона просить стратити її, бо не має сили терпіти страждання від кохання:
Болить у мене серце то мабуть не к добру
Сама на себе гляну вже знаю що помру
Болить у мене серце відколи я сама
Болить у мене серце бо милого нема (Пер. М. Лукаша)
Три лицарі повели Лорелею в монастир, та вона відпросилася, аби з височини рейнської скелі попрощатися з рідним замком і востаннє побачити “свій образ у воді”:
Вже коси золотаві на вітрі розплелись
Вернися Лорелеє гукали їй вернись
Ви бачите по Рейну там човничок пливе
А в човні тім мій милий і він мене зове (Пер. М. Лукаша)
Історія Лорелеї закінчилася трагічно: не в силах витримати муки й зачарована власним віддзеркаленням у воді, дівчина кинулася зі скелі в Рейн.
Мотив вірша – рОмантичний, сформований на легенді.)
Подібність і різниця від попередниці Лорелея Аполлінера: Реальна проблема зображена на фоні фольклору. У Гейне Лорелей карає всіх, у Аполлінера – страждає через фатум-красу.)
Стильова течія модернізму містить у собі поєднання реалістичного зображення життя з романтизмом – Неоромантизм.