“Климко” цитатна характеристика
Цитати до Образу Климка з однойменної автобіографічної повісті Григора Тютюнника наведені в цій статті.
Цитатна характеристика Климка
– “Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було “сто літ і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути. Не брали її ні дощ, ні сніг, ані сонце… Уночі вона нахолоняла, а вдень аж димувала на сонці, пахла ще дужче і пекла плечі та спину”.
– “Жив… відколи осиротів”.
– “Це була найбільша радість Климка – покласти перед дядьком чепурно списані зошити, а самому заходитись поратися: винести миску з дьогтяною водою, витерти підлогу, де набризкано, і тихо, покрадьки, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшки, якої сам і наварив,- гарячої та запашної. Про зошити він ніколи не боявся, бо тільки з письма інколи мав “посередньо””.
– Дядько Кирило – Климку: “Ай, добра ж… У-у-у, такої не всяка й кухарка зварить…”
– “Він отак би й виріс серед уквітчалих ночей, якби не настали ночі інші, ночі без вогнів… Од них віяло ліками, димом польових солдатських кухонь, гарячими на сонці уламками літаків і гармат”.
– “Доглядати за собою – зварити їсти, прибрати в хаті, випрати одежину – він умів і сам”.
– “Найстрашніше сталося тоді, коли він, перепочивши, підвівся, щоб іти, і впав: ноги не вдержали… Він злякався, став розтирати литки, стегна, бив по них кулаками і кричав: “Ану, йдіть! Ану, йдіть мені зараз!”
– “…Йдучи з торбою за плечима понад парканами незнайомої вулиці, Климко згадував свою станцію, кожен день її життя і кожну годину…”
– Климко – Наталі Миколаївні: “Не треба вам нічого промінювати, а переходьте – це ми для вас із Зульфатом удвох просимо,- переходьте жити до нас. Ми вам помагати будемо, маленьку глядітимемо…”
– Климко – Зульфату: “Що, в нас картоплі є трохи та сала? Цього хоч би на два місяці хватило. А скоро зима. Зараз, поки тепло, треба йти. Харчів наміняємо по дорозі назад, молока, може…”
– “Климко видлубав у кишені одну тридцятку і поклав бабусі у пеляну, а сам швидко пішов геть”.
– “А Климко висмикнув з торби надірвану плащ-палатку, розіпнув її в руках так, щоб затулити дівчину, і став роздивлятися, бурмочучи заклопотано перше, що стало йому на думку…”
– “Пустіть її! Це моя сестра! Сестра моя, чуєте? Вона мені за матір!!”
– “Я вам, тітонько, води наношу, дров нарубаю, чи ще щось зроблю, що скажете. Чесне слово! – Климко похапцем розкрутив дротинку на кишені і простяг жінці всі гроші, дивлячись на неї вгору хворими очима”.
– “Від переїзду вдарила довга автоматична черга. Климка штовхнуло в груди і обпекло так боляче, гостро, що в очах йому попливли червоногарячі плями. Він уп’явся пальцями в діж дурку на грудях, тихо ойкнув і впав”
– Тітка Марина – Климку: “Де в тебе та й силочка береться, он скільки пройшовши голодний і холодний”.
– “Я прийду до вас, тітонько Марино. Як тільки не стане голоду, так і приїду або прийду. А зараз треба мені назад, мене там ждуть…”
– “Німець таки достав його вже на льоту кулаком у груди… Климко спробував підвестися, але в грудях і в коліні заболіло, що він застогнав і поповзом, ковзаючи ліктем по грязюці й тягнучи за собою клунок, вибрався з калюжі”.
– “Климко йшов помалу, бо вкрай зморився зі своєю ношею. Мішок із сіллю та харчами він перев’язав пополам і ніс по черзі то на одному, то на другому плечі. В дощ він не зупинявся, щоб десь його переждати, а йшов, напнувшись надірваною плащ-палаткою, доки несли ноги”.