Українські землі в першій половині 17 ст
Зміни в соціально-економічному житті. Розвиток міст:
- – зростання магнатського землеволодіння, площ оброблюваних земель, кількості фільварків, виробництва товарів па продаж через збільшення попиту на сільськогосподарську продукцію в Західній Є вропі; – поява значної кількості нових міст, близько 80 % міст були у приватній власності, зростания кількості ремісничих спеціальностей. Найбільші міста Львів і Київ; – скрутне становище міщан, які мали виконувати різні повинності, зокрема і панщину. Єдиний загальнодержавний податок – подимне – затверджений сеймом 1629 р., набагато перевищував попередні побори; – початок переходу до мануфактурного виробництва, використання вільнонайманої робочої сили; – загострення національних, соціальних і релігійних проблем, поширення панщини та кріпацтва. Це зумовлювало протягом першої половшій XVII ст. явище покозачення спроба мирним шляхом звільнитися від панщини й отримати право вільно працювати на власній землі.
Вплив Берестейської унії на розвиток церковного життя в Україні:
– посилення політики полонізації, насадження католицизму й унії, особливо за митрополита І. Потія;
– активна діяльність митрополита И.-В. Рутського – шукання способів порозуміння з православними (1621 р.), розгортання діяльності на впорядкування й оновлення церковного життя (реорганізація гре-ко-католицького чернецтва, заснування шкіл майже при кожному монастирі);
– право греко-католицьких ченців навчатися в західноєвропейських католицьких семінаріях;
– зрівняння статусу греко-католицьких і єзуїтських шкіл.
Становище греко-католицької церкви:
- становлення церкви відбувалося за підтримки польської влади і папського Рима; рівноправності з римо-католиками церква так і не отримала, її представники не були допущені в Сенат; фактично виявилася слабшою за православну, оскільки народні маси у більшості не підтримали церкву.
Становище православної церкви:
- православне духовенство фактично було поставлено поза законом; обмеження в правах православної шляхти, православних міщан не допускали до роботи магістратів; частина церков і монастирів була передана греко-католицькій церкві, закрито чимало парафіяльних шкіл; поява групи священиків, яка за підтримки Запорізької Січі відстоювала право законного існування церкви.
Відновлення церковної православної ієрархії 1620 р.
- – Берестейська унія погіршила становище православної церкви, проте більшість українців лишилася їй вірною. Боронили цю віру братства, ставши досить впливовою силою. У 1615 р. у Києві було засноване Богоявленське братство, ставши впливовою силою; – відновлення за сприяння козацтва 1620 р. православної ієрархії, митрополит київський – И. Борецький. Гідним продовжувачем його справи став Петро Могила (митрополит у 1632-1647 рр.): – домігся від королівської влади визнання найвищої православної ієрархії (1632 р.); – боротьба з порушеннями церковних канонів, навіть і в минулому; – запровадження щорічного скликання єпархіальних соборів для вирішення поточних проблем; – посилення влади митрополита, більший контроль за духівництвом і станом церковного життя; – створення митрополичої консисторії – церковного судового органу, відмова від світських судів; – упорядкування відносин з братствами та чернечого життя й організації монастирів.
Розвиток культури та освіти.
Книгодрукування. Основним осередком друкарства стала друкарня Києво-Печерської лаври, в якій 1646 р. було видано важливу книгу “Требник”, автором був сам П. Могила. Активно діяла друкарня Львівського Успенського братства.
Освіта. Саме П. Могила був ініціатором створення Києво-Могилянського колегіуму (1632 р., згодом славетна Києво-Могилянська академія). Вона постала на базі братської (1615 р.) і лаврської (1631 р.) шкіл. Києво-Могилянська академія протягом тривалого часу була єдиним вищим навчальним закладом для всіх станів України, Східної Європи та православного світу. Заснована на принципах гуманізму, академія поширювала знання, її вихованці зробили чимало для політичного та культурного розвитку України. Зросла кількість єзуїтських, протестантських і греко-католицьких навчальних закладів.
Наука. Найвизначнішою мовознавчою працею була “Граматика” Мелетія Смотрицького (1619 р.), популярними! був і “Лексикон славенороський” Памви Беринди (1627 р.), в ньому було зібрано майже 7 тис. слів.
Усна народна творчість. Продовжували натхненно творити українські кобзарі. До цього часу відноситься діяльність легендарної піснярки Марусі Чурай.
Література. Найвизначнішим письменником-полемістом вважається Іван Вишенськнй, за життя якого було надруковано лише один (“Послання до єпископів”) з 16 його творів. М. Смотрицький був автором полемічного твору “Тренос” (“Плач”, 1610 р.). Помітне місце в українському літописанні гою часу належало Густинському літопису бл. 1623 -1627 рр. Почала формувалися українська драматургія, набула поширення шкільна драма, виникли інтермедії, розвинувся український мандрівний ляльковий театр вертеп.
Архітектура і містобудування. Відчутний вплив європейського Відродження. Унікальним зразком ренесансного будівництва є ансамблі львівських споруд: будівлі на площі Ринок і пам’ятки, пов’язані з Львівським Успенським братством, Продовжували будувати оборонні споруди, причому спостерігалося поєднання рис оборонної архітектури а палацовою, наприклад, замки у Збаражі, Золочеві, замок у Підгірцях (Львівщина, 1630-1640-і рр.), Троїцький Межигірський монастир-формеця поблизу Острога.
Образотворче мистецтво. Справжньою перлиною українського мистецтва є іконостас Пятницької церкви, створеної у Львові у першій чверті XVII ст. Іконостас львівської Успенської церкви малювали Федір Сенькович і Микола Петрахнович. Популярним стає портретний живопис. Досконалим видом тогочасною мистецтва були киижкова мініатюра та гравюра, зразком якої є портрет Петра Конашевича-Сагайдачного з книги “Вірші на жалісний погреб шляхетного лицаря Петра Конашевича Сагайдачного (1622 р.). Тодішній гравер Ілля працював у Львові, а на запрошення П. Могили прибув до Києва, де зробив гравюри до “Требника” П. Могили.
Морські походи козаків. На перші десятиліття XVII ст. припадають особливо вдалі морські походи козаків, що називають “добою героїчних походів козацтва”. Більшість з них пов’язані з діяльністю видатного флотоводця, полководця і політика Петра Конашевича Сагайдачного:
– реформування козацького війська, перетворення його на регулярне, зріс склад козацького флоту;
– вдавався до переговорів і компромісів з польською владою, обстоював інтереси українського народу;
– успішні походи проти татар і турків привернули увагу до козаків у Європі як захисників християнства;
– вступ із військом Запорізьким до Київського братства, його захист і підтримка, союз козацтва з церквою;
– сприяння утворенню в Києві культурного осередку, відновленню найвищої православної ієрархії;
– заповів великі суми школам Київського та Львівського братств;
– схильність до активних наступальних дій у військовій і морській тактиках, використання раптовості;
– найпотужнішого удару турецько-татарським загарбникам завдав у 1616 р., коли було здобуто Кафу (Феодосія) – найбільший невільницький ринок у Криму;
– перемоги П. Сагайдачного і в ряді інших морських і сухопутних походів, зокрема 1618 р. на Москву, допомагаючи королевичу Владиславу та 1621 р. під Хотином.
Наслідки “доби героїчних походів козацтва”:
- інша європейських країн запрошувала козаків до спільних дій проти Османської імперії; козацтво здобуло славу захисників християнства, поява вимог визнати його окремим станом, як шляхта; загострення-відносин між Річчю Посполитою й Османською імперією, що призвело до Хотинської війни.
Участь українського козацтва у Хотинській війні. Вирішальну роль відіграли козацькі війська під керівництвом видатного козацького гетьмана і в Хотинській (польсько-турецькій) війні 1620-1621 рр. Козацька піхота під Хотином у 1621 р. допомогла польській армії перемогти з такими наслідками:
- зупинено турецьку агресію, Османська імперія відмовилася від наміру завоювати всю Європу: розвіяно міф про непереможність турецького війська; спричинення внутрішньої кризи в Османській імперії, яка разом з Кримським ханством взяла на себе зобов’язання не нападати на українські та польські землі.
У цій битві видатний гетьман був поранений і наступного року помер.
Козацькі повстання 1620-1630-х рр. Після смерті П. Сагайдачного польська влада пішла на збройне придушення зрослої могутності козацтва. Національно-релігійні та соціальні утиски українського православного населення викликали ряд повстань. Кульмінацією повстання під проводом Марка Жмайла стала битва на Куру-ковому озері. Зазнавши значних втрат, поляки змушені були піти на підписання Куруківської угоди (1625 р.):
- зростання козацького реєстру до 6тис. осіб, козаки поза реєстром мали вернутися під владу панів; козаки зобов’язувалися не втручатися в релігійні справи на території України; реєстровцям дозволялося жити і володіти землею лише на державних землях; реєстровці зберігали право обирати гетьмана, але затверджувати його мав король; створення шести територіальних полків – Білоцерківського, Канівського, Корсунського, Переяславського, Черкаського, Чигиринського, які мали виконувати функції поліції й боротися з визвольним рухом; установлення річної платні за службу в сумі 60 тис. злотих і додаткові виплати старшині.
Ще успішнішим виявилося повстання 1630 р. під керівництвом Тараса Федоровича (Трясила). Польська армія програла бій під Переяславом і було підписано Переяславську угоду, якою реєстр збільшувався до 8 тис. козаків. Для того, щоб на Січ па потрапляли втікачі, влада Речі Посполитої наказала спорудити фортецю Кодак.
У тому ж 1635 р. козаки, очолювані Іваном Судимою, оволоділи Кодаком і частково зруйнували фортецю. Але ; повстання було придушене, І. Судиму стратили.
Найбільшим було національно-визвольне повстання 1637-1638 рр. Спочатку ним керував Павло Павлюк (Бут), але після поразок під Кумейками та Боровицею він був схоплений і страчений. Провід повстання перейшов до Якова Острянина, Дмитра Гуні та Карпа Скидана. Після невдачі під Жовнином Я. Острянин з частиною козаків відійшов на Слобожанщину. Д. Гуня обороняв табір в урочищі Старець. Старшина пішла на переговори з поляками і визнала “Ординацію Війська Запорізького”:
– обмеження прав козаків, позбавлення права обирати старшину, скасування посади гетьмана, судочинства;
– замість гетьмана сеймом призначався королівський комісар, резиденцією якого став Трахтемирів;
– зменшення реєстру до 6 тис. осіб, до нього могли увійти лише ті, хто не брав участі в повстаннях;
– міщанам і селянам заборонялося вступати до козаків і навіть видавати дочок заміж за козаків;
– необхідність відбудови фортеці Кодак і постійного перебування в ній польського гарнізону.
Наступних 10 років значних виступів не було, влада назвала цей період “золотим спокоєм”. Але це був примарний спокій, оскільки назріваю нове велике повстання.
Наслідки козацьких повстань 20-30-х рр. : суттєво гальмували процеси ополячення й окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували авторитет козацтва, яке набувало досвіду боротьби за національні інтереси, прискорювали формування національної свідомості.
Хронологічний довідник: Українські землі в першій половині 17 ст
Терміни і поняття: Українські землі в першій половині 17 ст
Персоналії: Українські землі в першій половині 17 ст