Павло Скоропадський біографія скорочено викладена в цій статті.
Павло Петрович Скоропадський – український громадський та політичний діяч, військовик. ГетьманУкраїнської Держави (29 квітня – 14 грудня 1918).
Павло Скоропадський біографія коротко
Народився 15 травня 1873 Року у німецькому місті Вісбадені в родині офіцера армії Російської імперії Петра Скоропадського. Дитячі роки провів у родовому маєтку Тростянець Харківської губернії.
Освіту Павло розпочав з Стародубської гімназії. 1886 року Павло вступив до Петербурзького Пажеського корпусу, успішно закінчив його у 1893 році. Його призначили на службу до Кавалергардського полку. За два роки Павло отримав призначення на посаду полкового ад’ютанта цього полку, у грудні 1897 року став поручником.
Під час російсько-японської війни П. Скоропадський вирушив на фронт, а після успішних боїв проти японців він став полковником і флігель-ад’ютантом, нагородженим золотою шаблею за хоробрість (1905 р.). На початку Першої світової війни він був удостоєний Георгіївського хреста IV ступеня (1914 р.). Невдовзі отримав чин генерал-лейтенанта і був призначений командиром гвардійської кінної бригади, а згодом 34-го армійського корпусу, що був на Україні.
Після більшовицького перевороту в листопаді 1917 року Скоропадський визнав зверхність наказів Центральної Ради і виконував накази командувача Українського фронту генерал-полковника Дмитра Щербачова, що у свою чергу підпорядковувався Генеральному Секретаріату.
Секретаріат військових справ Центральної Ради призначив П. Скоропадського командуючим усіма українськими частинами на Правобережжі. До того ж генерал був і наказним отаманом Вільного козацтва, створення якого розпочалося влітку 1917 року.
Безлад, який панував у країні, викликав негативне ставлення до Центральної Ради з боку її союзників – німців та австрійців, котрі сподівалися, що цей уряд забезпечуватиме їх продовольством, а тому й підтримували його. Зростало незадоволення і селянських мас. За обставин, що склалися, громадськість почала схилятися до встановлення сильної влади.
29 квітня 1918 року внаслідок державного перевороту Павло Скоропадський взяв владу в Україні. Україна була проголошена Гетьманською державою на чолі з Павлом Скоропадським. Більшість партій та верств населення відмовили Центральній Раді та її Раді Міністрів у підтримці, тому переворот пройшов майже без крові. Головною причиною успішності перевороту був параліч Центральної Ради.
Гетьманська держава здобула широке міжнародне визнання, встановивши дипломатичні зв’язки з Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною, Данією, Персією, Грецією, Норвегією, Швецією, Італією, Швейцарією, Ватиканом, а загалом де-факто із 30-ма державами світу. На жаль, Антанта, орієнтуючись на відновлення “єдиної і неділимої” Росії, не визнала Гетьманську державу.
Україна досягла певних успіхів у галузі науки, освіти та культури. Універсалами Скоропадського були створені Українська Академія Наук, українські університети – в Києві та Кам’янці-Подільському, 150 українських гімназій. Також, вийшло друком кілька мільйонів примірників українських підручників; засновано широку мережу загальнокультурних закладів та установ (національний архів, національна бібліотека та інші заклади).
Усе ще потребувало вирішення земельного питання. 29 квітня 1918 року Гетьман скасував закони Центральної Ради про конфіскацію великих маєтків, але план їхнього викупу та розподілу між селянами було ухвалено лише в листопаді (його так і не вдалося виконати). Невизначеність становища селян та поміщиків викликала невдоволення з обох боків. Крім того, до своїх маєтків поверталися російські поміщики, відбираючи у селян землю за допомогою збройних загонів гетьмана. Водночас через залежність гетьманської влади від Німеччини та Австро-Угорщини, куди вивозилася величезна кількість українського зерна, м’яса та цукру, відбувалося посилення невдоволення українського населення, представників різних політичних партій діями П. Скоропадського. Врешті-решт, невирішеність аграрного питання, присутність в Україні іноземних військових частин, відсутність власної боєздатної армії, разом з поразкою держав центрального блоку призвели до краху Гетьманату.
Цим скористалися більшовики і за допомогою політичних демаршів та відкритих воєнних дій майже всі національні сили, що сконсолідувалися, примусили П. Скоропадського зректися гетьманства та втекти з Києва.
Скоропадський таємно виїхав до Німеччини. Протягом двох років жив у Швейцарії. Згодом поселився у м. Ванзеє біля Берліна. Був співорганізатором численних філій гетьманських осередків у багатьох країнах світу. Зусиллями П. Скоропадського у 1926 р. створено Український науковий інститут при Берлінському університеті.
Помер Павло Скоропадський 26 квітня 1945 року у лікарні монастиря Меттен. Похований у місті Оберстдорфі в родинному склепі Скоропадських.