Іммануель Вайсглас біографія
Іммануель Вайсглас народився 14 березня 1929 року в Чернівцях. Вайсглас – виходець із заможної чиновницької родини єврейського походження, шкільний товариш Пауля Целана. Вже школярем І. Вайсглас вважався улюбленцем муз: він чудово грав на фортепіано, писав вірші, багато перекладав.
Ще в гімназійні роки молодий поет опублікував у бухарестському часописі „Viaţa romanească” (“Румунське життя”) німецькі переклади кількох віршів видатного румунського поета 20 століття Тудора Аргезі. В 1940 р. видав за підтримки Аргезі свій переклад знаменитої поеми національного румунського поета Міхая Емінеску „Luceafărul” (“Вечірня зоря”) у вигляді окремої брошури.
В 1942 р. його разом з батьками депортували в один із “трудових” таборів Трансністрії (нині територія Вінницької області). Вайсгласам вдалося вижити, хоча вони сповна зазнали там нелюдських принижень і знущань. Цей трагічний досвід поет згодом втілив у віршах збірки „Kariera am Bug” (“Каменоломня над Бугом”, Бухарест, 1947).
Після визволення Червоною армією в 1944 р. Вайсглас повертається до Чернівців, проте вже наступного року емігрує до Бухареста. Там він працює музикантом у театрі, коректором у видавництві „Europolis”, згодом редактором у газеті „Romănia Liberă” (“Вільна Румунія”).
Його друга поетична книга “Останній рубіж” (Der Nobiskrug, 1972), з’явилася тільки після перерви у чверть століття й була відзначена літературною премією румунської Спілки письменників.
Основною і наскрізною темою творчості Вайсгласа стала трагедія Голокосту, яку він особисто пережив у Трансністрії.
В Бухаресті Вайсглас здійснив німецькі переклади творів Васіле Александрі “Князь-деспот”, Васіле Войкулеску “Останні вигадані сонети Шекспіра в перекладі В. Войкулеску”, а також низки поезій Міхая Емінеску. Ще продуктивнішою і багатограннішою була його перекладацька діяльність з німецької на румунську.
Воістину титанічним звершенням став його переклад обох частин “Фауста” Й. В. Гете (1957 і 1959, премія румунської Академії наук), який він опублікував під псевдонімом Іон Йордан. До творчих досягнень Вайсгласа варто віднести також переклади роману Ліона Фойхтвангера „Erfolg” (“Успіх”, 1964), оповідних творів Франца Грільпарцера „Der arme Spielmann” (“Бідний шпільман”, 1966) і Адальберта Штіфтера „Granit” (“Граніт”, 1964). Над перекладами Штіфтера письменник наполегливо працював багато років, упорядкував і видав збірку його оповідань „Das alte Siegel und andere Prosa” (“Стара печатка та інша проза”, 1970), підготував до друку переклад роману „Der Nachsommer” (“Бабине літо”). В останні роки свого життя Вайсглас важко хворів.
Поет помер 28 травня 1979 року в Бухаресті від пухлини головного мозку.
Свій прах він звелів розвіяти над Чорним морем.
В 1994 р. в аахенському видавництві „Rimbaud” вийшла поетична книга „Aschenzeit: Gesammelte Gedichte” (“Час попелу: Зібрання віршів”). – У низці віршів поет тематизував також українські мотиви (“Українська пісня”, “Українська Кармен”, “Трепак” тощо).