Аналіз вірша “Іван Підкова” Шевченка – тема, ідея, жанр, художні засоби. Відображення історії українського козацтва в поемах Шевченка “Іван Підкова”
“Іван Підкова” Шевченко аналіз
Жанр “Іван Підкова”: історична поема
Тема “Іван Підкова”: зображення спогадів діда про героїчну минувшину рідного краю, коли козаки на чолі з отаманом Іваном Підковою боролися з турецькими загарбниками.
Ідея “Іван Підкова”: возвеличення мужності, героїзму козаків та отамана Івана Підкови, їх сили волі, братерської дружби, які так необхідні в здобутті перемоги над ворогом.
Основна думка: ми повинні пишатись героїчним минулим України та її синами-козаками, на чолі яких були такі мудрі керівники, як І. Підкова; вшановувати їх і пам’ятати.
Композиція “Іван Підкова”
Твір поділяється на дві частини:
1) сучасність (дід, дивлячись на могили, згадує, як козаки мужньо виборювали волю, щасливе життя для України; козаки не втрачали почуття гумору, впевненості в собі навіть під час небезпеки);
2) минувшина (бурхливе море, яке начебто відчуває небезпеку, що наближається, – битва козаків з турками. І. Підкова обмірковує, де будуть відбуватися військові події, і відчувається задоволення отамана від того, що запорожці готові до рішучої боротьби, за це він їм дуже вдячний).
Художні засоби “Іван Підкова”
– рефрен: “Було колись…”;
– метафори: “ревіли гармати”, “тіло лягло”, “могили чорніють, … говорять”, “лихо танцювало”, “журба… кружала”, “серце… спочине”, “небо сонце криє”, “море… стогне, виє”, “лиман човни вкрили”, “хвилі запінились”, “море грає”, “серце мліє”, “човни стали”;
– епітети: “біле тіло”, “козацьке тіло”, “синє море”;
– порівняння: “могили…, як гори”, “хвилі, як ті гори”;
– звертання: “Ануже, хлоп’ята”, “Грай же, море”, “Добре, батьку, отамане”;
– риторичні оклики: “А згадаймо!”, “На байдаки!”, “Ходім погуляти!”, “Грай же, море!”, “Поїдемо в гості”, “Спасибі вам!”;
– риторичні запитання: “Де-то буть роботі?”
Ідейно-художній аналіз поеми “Іван Підкова” Шевченка
Т. Шевченко у поемі оспівує Івана Підкову, сміливого отамана, що не раз очолював морські походи проти Туреччини. У поемі, що названа його іменем, цей козарлюга змальований мужнім, відчайдушним, досвідченим, справедливим, за що побратими дуже його шанують. Сміливість притаманна кожному із запорожців. “Синє море звірюкою то стогне, то виє”, “кругом хвилі, як ті гори”, так що не видно ні землі, ні неба, аж “серце мліє”, а “козакам того тільки й треба” – розбурхана стихія звеселяє їхні серця, наснажує співати пісні, піднімає дух козацький перед походом на Царгород. Оспівуючи славні перемоги запорожців, Шевченко використовує рефрен “було колись”:.
Було колись – в Україні Ревіли гармати; Було колись – запорожці Вміли панувати. Панували, добували І славу, і волю; Минулося: осталися Могили по полю.
Могили ці – і свідки колись гучної слави, і водночас нагадування сучасникам, онукам запорозьких велетнів, що втрачене можна відновити, що такі люди, як Підкова, і зараз, напевно, є, бо дух народу незнищенний.