Гумореска Павла Глазового “Гаряча закуска”
Сам не знаю, звідкіля Саву Вареницю
Швидкокрилим літаком занесло в столицю.
Днів за два чи то за три влаштував він справи
І заскочив у кафе “Українські страви”.
– Дайте,- каже,- мені борщ, щоб була квасоля,
Помідори і буряк, сало й бараболя.-
Молодий офіціант посміхнувся: – Просим! –
І за мить з’явився борщ в Сави перед носом.
Серед скалок золотих плаває перчина.
– А сто грамчиків дасте?
– Ні,- сказав хлопчина.-
Не заведено у нас подавать напої.-
Сава носом крутонув: – Теж мені герої…-
Борщ ліниво помішав і, зітхнувши важко,
Обережненько дістав із кишені пляшку.
Під столом налив, нагнувсь, смиконув чарчину,
Ложку – хап! – і затаскав в рот собі перчину.
Закрутився, зашипів, замахав руками.
Підбіга офіціант.
– Що,- питає,- з вами? –
Але Саві розмовлять з хлопцем неохота.
– Цить! – шипить.- Кафе згорить, як роззявлю рота!