“Вечори на хуторі поблизу Диканьки” – перша книга Миколи Гоголя. Складається з двох томів. “Вечори на хуторі біля Диканьки” скорочено по частинам ви можете прочитати в цій статті.
“Вечори на хуторі біля Диканьки” Гоголь скорочено
“Сорочинський ярмарок” скорочено
Селянин Солопій Черевик з дружиною і красивою чорнобривої донькою Параскою приїжджає на ярмарок у містечко Сорочинці. У Параску закохується випадково парубок Грицько, який побачив її під час переїзду через міст. На ярмарці він знайомиться з Параскою, якій і сам дуже подобається. Пригостивши Солопія Черевика кухлем горілки, Грицько домагається від нього згоди на своє весілля з Параскою. Але видати дочку за Грицька відмовляється сварлива дружина Черевика, Хівря. Допомогти зажуреному парубку беруться цигани, які виторгують у нього задешево волів.
По ярмарку поширюється слух про зачарований червоний жупан, який нібито колись належав одному бісу, вигнаному з пекла. Напившись, чорт заклав жупан на рік якомусь жиду, а той з користі продав її до терміну закінчення закладу. Жупан приносив нещастя всім своїм новим власникам, поки один з них не розрубав її на частини і не розкидав навколо Сорочинського ярмарку. Але з тих пір щорічно на ярмарок у Сорочинці являється чорт шукати шматки своєї свитки. Він знайшов уже їх усі, крім лівого рукава.
Історію про жупан розповідає в будинку Черевика його кум. У найстрашніший момент розповіді за вікном лунає рохкання, воно відкривається – і в кімнату заглядає страшна свиняча пика. Вся сім’я Черевика в страху розбігається; з-під стелі падає попиваючи, коханець Хіврі, якого вона перед несподіваним приходом чоловіка спішно сховала на горище.
На ранок на смерть переляканий Черевик йде на ярмарок продавати кобилу. На шляху його зупиняють у змові з Грицьком цигани. Зайнявши Солопія розмовою, вони непомітно перерізають вузду, відводять кобилу і прив’язують замість неї шматок червоного рукава. Обернувшись Солопій приймає рукав за чортову свитку і кидається бігти. Але його ловлять парубки (друзі Грицька), кажучи, що він – злодій, який намагався вкрасти кобилу “у доброї людини Черевика”, а тепер хоче сховатися.
Солопія пов’язують, але його звільняє від уз ніби ненароком підійшовший Грицько. В обмін на звільнення Черевик вдруге дає згоду видати за Грицька Параску. На протести Хіврі тепер вже ніхто не звертає уваги. “Сорочинський ярмарок” Гоголя завершується картиною веселого весільного бенкету.
“Вечір проти Івана Купала” скорочено
Бідняк Петрусь закохується в красуню Пидорку, яку її батько, заможний Корж не бажає віддавати за людину бідну. Дізнавшись про нещасливе кохання Петруся, чаклун Басаврюк пропонує піти йому з ним у ліс, де раз на рік, увечері напередодні Івана Купала, розквітає папороть. За допомогою квітки папороті Басаврюк обіцяє Петрусю знайти закопаний в землю багатий скарб.
Увечері напередодні Івана Купала обидва вони йдуть у лісову гущавину, і Петрусь, перемагаючи страх від жахливих видінь, зриває заповітну квітку. З’являється відьма, яка ставить ще одну умову отримання скарбу: Петрусь повинен відрубати голову малолітньому брату Пидорки, Івасю. Петрусь спочатку відмовляється, але зі страху, що Пидорка ніколи не буде належати йому, все ж вбиває дитину. Вбивши Івася, він із затьмареним розумом біжить з лісу і впадає вдома у дводенний сон.
Після пробудження Петрусь не пам’ятає нічого з того, що сталося ввечері напередодні Івана Купала. Він не може зрозуміти, звідки взялися в його бідній хатині два мішки золота. Корж, дізнавшись, що Петрусь раптом розбагатів, віддає за нього Пидорку. Після весілля молодий чоловік занурюється в тугу: він все хоче пригадати щось важливе, але безуспішно.
Намагаючись вилікувати чоловіка, Пидорка призводить чаклунку з Ведмежого яру. Побачивши її на порозі, Петрусь впізнає їй, кричить: “Згадав!” – І запускає в відьму сокиру. З’являється закривавлений привид Івася, від якого виходить червоне світло. Коли сусіди вибивають зачинені двері хати Петруся, то знаходять там замість нього лише купу попелу, а замість двох мішків бісівських грошей – биті черепки.
“Травнева ніч, або Утоплена” скорочено
Молодий козак Льовко закоханий у сільську красуню Ганну. Але їх весіллю заважає батько Левка, сільський голова, який сам живить до Ганни ніжні почуття. Випадково дізнавшись про це, Левко підмовляє друзів на влаштованій у травневу ніч гулянці побісити батька. Веселі пригоди цієї травневої ночі Гоголь описує з іскрометним гумором.
Стомившись на гулянці, Левко підходить до сільського ставка, в якому колись втопилася дочка місцевого сотника, яка зазнавала утисків жорстокої мачухою. Як кажуть, пізніше ця панночка потягла під воду і саму мачуху, однак вона не може відрізнити її від інших своїх подруг-утоплених, щоб бити очеретяним батогом. Задрімавши біля ставка, Левко бачить уві сні потонулу панночку з супутницями і вказує їй серед них мачуху. У подяку панночка дає Левку записку для передачі батькові і каже, що це допоможе йому в любові до Ганни.
Прокинувшись, Левко бачить, що записка панночки залишилася у нього в руці. Вона написана почерком начальника його батька, повітового комісара, і містить в собі наказ одружити Ганну і Левка. Левко віддає записку батьку, і той поспішає виконати дане в ній розпорядження.
“Пропала грамота” скорочено
Хома Григорович, церковний дяк з Диканьки розповідає, як його дід-козак в молодості возив грамоту до самої цариці від гетьмана. По дорозі до столиці дід знайомиться з запорожцем, що продав душу чорту. На наступну ніч, під час сну козаків, нечиста сила забирає запорожця в пекло, прихопивши з ним коня діда Хоми Григоровича і його шапку, де зашита грамота.
За даною йому порадою, дід на наступну ніч йде в темний ліс, до річки, де чорти за жменю золота допомагають йому потрапити в пекло, на бал відьом і дияволів. Дід просить там повернути зниклу грамоту. Одна з відьом у відповідь пропонує йому три рази зіграти з нею в карти, в “дурня”. Якщо козак виграє хоч раз, то отримає грамоту назад; якщо ні – втратить життя. Дід програє два рази, але на третій хрестить карти – і залишається у виграші. Він виїжджає з пекла із зниклою грамотою на диявольському коні і потім благополучно доставляє її цариці.
“Ніч перед Різдвом” стисло
Вакула, простодушний коваль з Диканьки, безнадійно закоханий в Оксану, дочку козака Чуба. На колядках в ніч перед Різдвом Оксана жартома обіцяє вийти за Вакулу заміж, якщо він дістане їй черевички, які носить сама цариця. Думаючи, що йому ніколи не виконати цього прохання, Вакула з горя хоче втопитися. Але в руки силача-коваля несподівано потрапляє чорт, що прийшов за любовними ласками до його матері, диканської відьмі Солохи.
Загрозою перехрестити Вакула змушує, щоб чорт ніс його на собі по повітрю в Петербург. Там коваль потрапляє в делегацію запорожців і на прийомі у Катерини II випрошує черевички. Повернувшись в Диканьку верхи на чорті, Вакула одружується на Оксані.
“Страшна помста” скорочено
У Києві люди бачать страшного виродка-чаклуна. Його поява завжди віщує нещастя. Страшні ознаки турбують і козацького отамана Данилу Бурульбаш, що живе поблизу Києва: в похмурому, занедбаному замку поряд з його хутором мерці встають із могил. Данилові не подобається батько його дружини Катерини, що гостює у нього. Він приїхав з чужих земель похмурий, злий старий, а звичками нагадує не козака, а нехриста. Одного разу вночі Бурульбаш випадково бачить, як його тесть пливе в той самий порожній замок і чаклує там. Зневажаючи всякий людський закон, проклятий чарівник хоче, щоб його дочка Катерина стала і його дружиною.
Данила хапає тестя, замикає його в підвал і збирається стратити. Однак напередодні страти Катерина, зглянувшись над благаннями батька, таємно звільняє його. На хутір Бурульбаша незабаром нападають поляки. Данило хоробро б’ється з ними, але тесть, несподівано з’явившись серед битви, вбиває його пострілом з мушкета. Чаклун продовжує зявлятися Катерині у снах і вмовляти, щоб вона вийшла за нього. Не добившись мети, він вбиває немовля – сина Катерини – власного онука.
Але вже близька страшна помста нелюду. Гоголь розповідає, що цей чаклун – останній в роду таких же беззаконників, чий далекий предок зрадницьки вбив свого кращого друга разом з хлопчиком-сином. Цього вбитого друга Бог тепер піднімає на Карпатські гори у вигляді витязя величезного зросту. Чаклун пробує врятуватися від розплати, однак кінь сам несе його до месника. Витязь кидає чаклуна в глибоку прірву. Його труп збігаються гризти лиходії-родичі, які піднялися з могил.
“Іван Федорович Шпонька і його тітонька” скорочено
Дрібний дворянин Іван Федорович Шпонька виходить у відставку з армійської служби і повертається в свій маєток. Ним керує його енергійна, господарська тітонька Василина Каш. На користь Шпоньки мається заповіт на суміжний з його землями луг розміром десятин в двадцять. Але цей папір знаходиться у його сусіда, поміщика Сторченко, який не хоче його віддавати. Тітонька складає план одружити Івана Федоровича на одній з сестер Сторченко і везе племінника до них у гості. Дізнавшись про плани Василини Каш, боязкий, сором’язливий Шпонька приходить в таке хвилювання, що починає бачити у снах дружин з гусячими особами.
Тут ця повість Гоголя обривається. Розповідь про Шпоньку і його тітоньку сильно виділяється серед інших частин “Вечорів на хуторі біля Диканьки”. Вона не має казкового, фантастичного сюжету, а являє собою чисто побутову замальовку. Саме цим визначається важливість повісті про Шпоньку у творчості Гоголя: вона знаменує собою перехід письменника від його молодих романтичних захоплень до реалізму зрілого періоду.
“Зачароване місце” скорочено
Старий козак приймає давнішніх друзів на городі, де вирощує кавуни та дині. На радощах він пускається в танок, але зауважує, що на одному з місць огіркової грядки ноги перестають коритися йому. Так повторюється кілька разів, а потім козак несподівано переноситься з цього місця на околицю села і бачить там вогники, що запалюються на могилі. За прикметою, на такій могилі повинен бути закопаний скарб.
На наступний день козак знову переноситься до могили з зачарованого місця на городі, прихопивши заступ і лопату. Серед страшних видінь він починає копати і знаходить великий казан, з яким біжить додому. Однак вдома виявляється, що нечиста сила посміялася над ним: в котлі виявляється лише сміття і чвари.