Казка про підсніжник
Коли створив Бог траву, деяке зілля і квіти, то подарував їм різні-прерізні кольори. І пишалися вони, як пишається райдуга семибарвна. Наприкінці Бог створив сніг і сказав до нього:
– А колір підшукай собі сам. Ти все на землі можеш з’їсти, то зумієш знайти собі якийсь одяг.
І пішов сніг шукати собі колір. Приходить до трави і просить:
– Травичко-земличко! Дай мені свого зеленого кольру!
Засміялась, зашелестіла трава та й каже:
– Не до лиця тобі зелена одежа, і я зелена, і листя дерев зелені, ніхто тебе й не пізнає. Краще попроси у фіалки.
Іде сніг до фіалки і просить:
– Фіалочко моя запашна! Дай мені свого кольору. А скромна фіалка засоромилася, схилила голівку та й каже:
– Нащо ж тобі така скромна одежа? На тебе й ніхто не подивиться. Іди краще до червоної рожі!
Пішов сніг до рожі і просить її:
– Рожечко моя пишна! Дай мені свого кольору. Але рожа була горда і не хотіла дати снігові свого кольору.
Тоді пішов сніг далі шукати. Ходив та просив. І ні одна квітка не захотіла поділитися з ним своїм кольором, не захотіла прикрасити його тіло. Нарешті прийшов сніг до білого підсніжника і просить його зі сльозами:
– Маленька моя квіточко! Мій білий дзвіночку! Дай мені свого кольору! Бо буде лихо мені, як стану без одежі. Буде зі мною так, як з тим вітром, що такий недобрий, бо ніхто його не бачить.
Змилосердився добрий, ласкавий підсніжник та й скромно каже:
– Та моя одежа простенька дуже. Але як тобі подобається, бери собі.
Забрав сніг колір у підсніжника і від того часу став такий білий. Але відтоді не любить він ні одної квітки. А підсніжник пестить і голубить, як рідну дитину.