Микола Хвильовий (справжнє ім’я Микола Григорович Фітільов) – український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози. Біографія Хвильового скорочено викладена в цій статті.
Микола Хвильовий біографія коротко
13 грудня 1893 р. – народився Микола Григорович Фітільов (Хвильовий) у с. Тростянець на Харківщині (нині Сумська область) в родині вчителів.
Навчався він у початковій школі, гімназії, з 6-го класу якої був виключений за участь у революційній організації.
1914-1917 Брав участь у Першій світовій та громадянській війнах.
1919 Вступив до КП(б)У. Одружується з учителькою Катериною Гащенко. Будучи комуністом, рішуче відмовився вінчатися, чим викликав велике невдоволення матері дружини. 1919 р. у Харкові вийшло друком три збірки поезій.
1921 р. – М. Хвильовий демобілізується, переїжджає до Харкова. Там письменник не тільки активно друкується, а й здійснює велику організаційну роботу, очолює ВАПЛІТЕ.
1923р. – збірка прозових творів “Сині етюди” (“Редактор Карк”, “Кіт у чоботях”, “Солонський Яр”, “Легенда”, “Свиня”, “Чумаківська комуна”).
1924р. – збірка оповідань “Осінь” (“Елегія”, “Я (Романтика)”, “Силуети”, “На глухім шляху” та ін.), повість “Санаторна зона”. Ці публікації і громадянська активність зробили Хвильового центральною постаттю в літературному процесі 20х років.
1925 – разом з однодумцями створює літературну організацію ВАПЛІТЕ.
1927 р. – роман “Вальдшнепи”, ІІІ частина якого знищена урядовими органами. Трактат “Україна чи Малоросія?” опублікований лише 1990 р.
1927 Працівники ГПУ УСРР заводять справу-формуляр С-183, починається стеження за діяльністю Хвильового.
Грудень 1927 – березень 1928 Перебував у Берліні та Відні.
Січень 1928 Перед поверненням в Україну, у листі до газети “Комуніст” засудив своє гасло “Геть від Москви!”. Однак його покаяння було вимушеним і нещирим.
1928–1930 Створив журнал “Літературний ярмарок”.
1930–1931 Заснував журнал “Пролітфронт”.
13 травня 1933 На знак протесту проти голодомору 1932-33 та арешту свого приятеля Михайла Ялового (став початком нової хвилі масових репресій проти української творчої інтелігенції) у Харкові покінчив життя самогубством. Смерть Хвильового стала символом краху ідеології українського націонал-комунізму й кінця українського національного відродження 1920-30-х. Твори та ім’я Хвильового залишалися забороненими аж до останніх років існування тоталітарного режиму в Україні.
Посмертна записка: “Арешт ЯЛОВОГО – це розстріл цілої генерації…
За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію.
Погляди письменника:
- українська література повинна мати індивідуальний шлях розвитку, а не копіювати досягнення інших літератур; протест проти диригентської палички Москви; письменник має бути обдарованим від природи; ідеї “романтики вітаїзму” (життєлюбства); осуд масової і вульгарної в літературі.
Публіцистичні твори Миколи Хвильового:
- “Про “сатану в бочці”, або графоманів, спекулянтів та інших “просвітян””; “Про Коперника з Фрауенбургу, або Абетка азіатського ренесансу в мистецтві”; Цикл памфлетів “Камо грядеш?”; Цикл памфлетів “Думки проти течії”; Цикл памфлетів “Апологети писаризму”; Памфлет “Україна чи Малоросія?”.
Художні твори Миколи Хвильового:
- збірки поезій “Молодість”, “В електричний вік”, “Досвітні симфонії”; збірки оповідань “Сині етюди” (1923), “Осінь” (1924); новели “Синій листопад”, “Арабески”, “Дорога й ластівка”, “Кіт у чоботях”, “Солонський Яр”, “Легенда”, “Я (Романтика)”; 1924 р. – “Санаторійна зона”; 1926 р. – роман “Вальдшнепи”; 1927 р. – оповідання “Мати”; 1928 р. – “Сентиментальна історія”; 1929 р. – повість “Іван Іванович”.