Казка “Зима – чарівниця”
У вікно хтось постукав. Підбігаю, дивлюся і очам не вірю. Все білим-біло! Це випав пухнастий сніг і огорнув все навколо. Стало так красиво і незвично Народилася казка.
Зима! Перед очима одна картина змінює іншу. На одній біліє поле. Воно іскриться під променями сонця. На іншій – чарівний ліс. Дерева стоять у зимових шубах і шапках. Молоді ялиночки сховалися під снігом і перетворилися в дивовижних тварин. На третій – річка з прозорим льодом, де можна вдосталь покататися на ковзанах. А потім ще одна дивовижна картина. Йде лапатий сніг. Він кружляє, падає на землю і накриває все м’яким килимом.
У таку погоду хочеться помріяти. Закриваю очі і потрапляю в чарівну казку. Сніговичок бере мене за руку і веде на лісову галявинку. Під звуки небесної музики танцюють дівчатка – сніжинки. Так все чудно кругом!
Але ось сніговичок каже, що пора повертатися. Ми знову вдома. Я дивлюся у вікно і бачу зиму-чарівницю. Вона така ж красива, як у казці. Сніжинки пурхають у повітрі.
Світло і чисто на душі. Радість переповнює серце, хочеться співати.