Образ Софії Київської виступає у творі і як реальна історична пам’ятка, і як художній символ сили, краси мистецтва, втілення людських рук та розуму, мистецького таланту. “Цей собор вже з першого дня його існування, певно, мало хто вважав за житло для Бога – він сприймався як надійний притулок людського духу, тут відразу задомовився дух громадянства і мудрості тих, хто вибудовував державність Київської Русі…Диво!”.
Образ Сивоока вигаданий автором, це втілення проблеми творчого начала в людині, свободолюбства, людської гідності. Сивоок – будівничий Софії Київської, талановитий древлянин багато блукав по Русі, був ченцем у болгарському монастирі, згодом потрапив до Візантії й працював у константинопольського майстра як будівник и оздоблювач храмів. Згодом, дозрілии у своєму таланті и розумінні життя, повернувся до Києва, у рідну землю. Повернувся, щоб створити Софію, собор, у якому використав традиції предків та досвід, набутий по всіх світах. Він – чудовий талант, майстер у мистецькому подвигу, котрому віддав себе до останку.
Образ князя Ярослава Мудрого Цілком реальний, характер його поданий у складному переплетенні добрих та злих вчинків, лагідності та жорстокості, необхідності вибору в боротьбі за владу. Загребельний показує свого героя як звичайну людину, яка має слабкості, недоліки; часом Ярослав Мудрий був жорстоким, самовпевненим, для нього був “раніш закон, а потім благодать”. Як бачимо, він не ідеальний. П. Загребельний у змалюванні Ярослава знайшов добру міру поєднання “державно-історичного” та “людського”…
Роман утверджує ідею, що людина, особливо творча, є найбільшим дивом на землі, найбільшою цінністю.