Декаданс (у перекладі з латини – “спад”) – загальна назва кризових явищ у мистецтві і культурі кінця 19 – початку 20 століть.
Період декадансу позначений настроями безнадії, розчарування, занепадом життєвих сил, естетизмом. Спирається на філософські ідеї Ф. Шатобріана й А. Шопенгауера. В основі – твердження, що цивілізація вичерпала себе і вступила в епоху спаду та згасання.
Основні ознаки декадансу:
- неприйняття дійсності; відмова від громадянського в мистецтві; культ краси як вищої цінності; містицизм, віра в надприродні сили; індивідуалізм; відмова від моралі буржуазного суспільства; надання переваги формі над змістом або повне його заперечення.
Естетичні принципи декадентства:
- поетизація слабкості, згасання, руйнації; індивідуалізм і естетство як бунт проти нелюдських принципів буржуазного суспільства; “мистецтво для мистецтва”; зовнішня правдоподібність.
Поняття “декаданс” не слід пов’язувати з яким-небудь конкретним літературним напрямом. Риси декадансу найчіткіше виявилися у:
- французькому символізмі (П. Верлен); творчості натуралістів.
Головні представники декадансу
Декаданс зачепив як літераторів, так і художників. До кола декадентів в образотворчому мистецтві Західної Європи і Росії відносять:
- Арнольда Бекліна ( 1827-1901 ) Макса Клінгера ( 1857-1920) частково Михайло Врубель ( 1827-1901 ) частково Віктор Борисов-Мусатов ( 1870-1905 ) Обрі Бердслі ( 1872- 1898 ) Гюстава Моро ( 1826-1898) Франса фон Штука ( 1863-1928 ) Едварда Мунка ( 1863-1944 ) Філісьєна Ропса ( 1833-1898 )
Письменниками декадентами були:
- Оскар Уайльд (1854-1900, Британія) Поль Верлен (1844-1896,Франція) Шарль Бодлер (1821-1867,Франція) Моріс Метерлінк (1862-1949, Бельгія) Жоріс-Карл Гюїсманс (1848-1907, Франція) Марія Кореллі (1855-1924, Британія) Сологуб Федір Кузьмич (1863-1927, Росія) Мережковський Дмитро Сергійович (1865-1941, Росія) Зінаїда Гіппіус (1869-1945, Росія) Бальмонт Костянтин Дмитрович (1867-1942, Росія) Добролюбов Олександр Михайлович (1876-1945, Росія) Станіслав Пшибишевський (1868-1927, Польща)