“Три зозулі з поклоном” цитати до образів Марфи, Михайла, Софії зібрані в цій статті.
“Три зозулі з поклоном” цитатна характеристика Марфи
1) “Марфа серцем чула, коли від тата приходить лист. Вона чула його, мабуть, ще здалеку, той лист; мабуть, ще з півдороги. І ждала. Прийде до пошти, сяде на поріжку – тонесенька, тендітна, у благенькій, вишиванійсорочині й рясній спідничці над босими ногами, – і сидить, сяє жовтими кучерями з-під чорної хустки”.
2) “Сині Марфині очі запливають слізьми і сяють угору на дядька Левка – ще синіші…
3) “Вона хапає з Левкових пучок листа – сльози рясно котяться їй по щоках, – пригортає його до грудей, цілує у зворотну адресу…”
4) “Марфа…не скоро віддає йому листа, мліючи з ним на грудях, і шепоче, шепоче:
– Ну от бачите, нічого я йому і не зробила…”
5) “А Марфа біжить на роботу, птахою летить, щоб дов’язати до вечора свої шість кіп, і вітер сушить – не висушить сльози у її очах.
“Три зозулі з поклоном” цитатна характеристика Михайла
1) ” Тато ж… він якось і не старів, однаковий зоставався і у двадцять, і в тридцятьгодочків… Сокілбув, ставний такий, смуглий, очі так і печуть, чорнющі. Гляне, було,- просто гляне і все, а в грудях так і потерпне. Може, тому, що він рідко піднімав очі. Більше долонею їх прикриє і думає про щось. А востаннє, як бачила його (ходила аж у Ромни, їх туди повезли), то вже не пекли, а тільки голубили – такі сумні. Дивиться ними – як з туману”.
2) ” …співаємо потихеньку. Тато баритоном, а я другим йому помагаю, а Марфа першу веде…Ото гляне, було, як чоловік над галушками катується, зітхне посеред пісні й одвернеться, а сльози в очах – наче дві свічечки голубі. До тата… Я то бачу. А він затулить надбрів’я долонею і співає. Або до тебе в колиску всміхається та приколисує легенько.
3) “Ти, Михайле,- кажу,- хоч би разочок на неї глянув. Бачиш, як вона до тебе світиться”
4) “Не суди мене гірко. Але я ніколи нікому не казав неправди і зараз не скажу: я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна”.
“Три зозулі з поклоном” цитатна характеристика Софії
1) “Ти, Михайло, – кажу, – хоч би разочок на неї глянув. Бачиш, як вона до тебе світиться”. А він: “Навіщо людину мучити, як вона і так мучиться”.
2) “Очі мамині сухі, голос не здригнеться, і я чую за ним: спогади її не щемлять їй і не болять – вони закам’яніли”.
3) “…А хто вам про це розказував, мамо? Дядько Левко?
– Ні. Він мовчав. Сама бачила й чула. Я бо теж за нею слідком з роботи тікала. Отуди ярком, ярком – і до пошти. Дивлюсь, а вона вже напоріжку сидить, жде… Вона щораз перша вгадувала, коли тато обізветься.
– І ви на неї не сердилися?
– У горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе.
– А як же то – вона вгадувала, а ви – ні?”