Збирається віщий Олег-войовник
З хозарами знов воювати;
За напад – мечам і пожарам прирік
Він ниви хозарські і хати.
Із військом своїм, в царгородській броні,
Князь їде полями на вірнім коні.
Назустріч йому з темного лісу виходить чарівник. Олег запитує у нього про своє майбутнє:
Чи скоро, на радість моїх ворогів,
Мене покладуть в домовину?
Кудесник розповідає, що чекає князя слава, численні перемоги над ворогами, що його будуть щадити роки, але загине він від свого коня.
Задумався Олег, потім попрощався з конем і велів подати собі іншого, а порожнього бойового друга наказав годувати добірним зерном, поїти джерельною водою і виводити гуляти на зелений луг.
Пройшли роки. Посивілий Олег бенкетував з друзями. І раптом він згадав про свого товариша. На питання князя, що з конем, йому відповіли, що
“А де мій товариш, де кінь мій баский? –
…
Скажіть, чи здоровий, чи досі, легкий,
Розкішним він бігає лугом?”
І чує слова: на крутому горбі
Давно відпочинок знайшов він собі.
Князь Олег поник головою і подумав, що обдурив його чарівник і даремно він розлучився зі своїм другом-конем.
Вирішив Олег подивитися на місце, де лежали кістки старого коня. І в цю мить змія, виповзли з черепа коня, вжалила князя.
Так збулося пророцтво чарівника-волхва.